Доброго вечора!

Друзі, сьогодні унікальна можливість придбати роман "Спадщина з бонусом" дешевше!

Це єдина знижка в передплаті. Дешевше він вже просто не буде, а ви знаєте, яка це класна історія!

Книга дописана в чернетці. Вже скоро завершення, тож не чекайте, коли буде повний текст, адже тоді буде дорожче(

Нагадую анотацію роману:

Ми вдвох отримали будинок в спадщину і нам обом наразі немає де жити, крім нього, а ми з дитинства не любили одне одного. Як вживуться батько-одинак і самотня матуся?

— З якого переляку я маю тобі щось розповідати? — питаю у нього. — Це мій будинок, я маю право тут жити. І планую жити з малим. Не звітуючи всіляким там Мартинюкам про свої плани.
— Ну мене не влаштовує твій план, — каже Ярик.
Ще б воно його влаштувало. Він і в дитинстві не вирізнявся поступливістю. То з якого дива зараз би став добрішим?

дитина. протистояння характерів.  дуже емоційно

Уривок:

Заходжу в коридор, шукаю вмикач, щоб увімкнути світло і враз отримую чимось важким по голові. Це було настільки несподівано, що я випускаю з рук пакети. “Хана яйцям” — пролітає в моїх думках, але наступної миті я кидаюся на темноту. В руку потрапляє шмат тканини одягу моїх грабіжників (ну бо хто ще може залізти вночі в чужий дім і напасти на власника?). Чую якусь метушню і жіночий зойк. На мить гадаю, що це і є Олін сюрприз, але тоді на мене б чекала дівчина у білизні, а не удар по голові. Тягну за тканину і кидаю непрошену гостю на себе, щоб зручно її перехопити.

— Не на того напали. Я боксом займаюся з десяти років, — шепочу я тій особі, що борсається в моїх руках.

— Пусти, гад! Поліція вже їде! — кричить вона і намагається звільнитися з мого коронного захвату, але це не вдавалося куди міцнішим суперникам. Під руками відчуваю зовсім тендітне тіло, така собі Дюймовочка. Неповнолітня чи що?

— Як мило з твого боку для себе її й викликати, — кажу я, розуміючи, що щось тут не те. Хочу увімкнути світло, але тоді треба відпустити заручницю. — Ти тут сама чи ще хтось є, зізнавайся?

В цю мить вона буквально затремтіла всім тілом.

— Сама! — кричить. — Нікого нема. Що ти зі мною зробиш? Що тобі треба?

Якийсь сюр, чесне слово. Я штовхаю дівчину і хутко вмикаю світло, яке сліпить очі. Поки зір звикає до освітлення, помічаю, що моя гостя аж надто нагадує циганку: маленька, чорненька, худенька, ще й вдягнена в чорт знає що. 

— Ти хто така? Де твої всі? — питаю в неї.

— Хто мої? — вона вклякає, розгублено озирається, а тоді схоплює в руки швабру і войовничо простягає до мене. А я не можу позбутися думки, що когось вона мені дуже нагадує. Просто дуже. Але голова після удару болить і думати мені зараз тяжко.

— Серйозно? Прибрати тут вирішила? Це доречно, — всміхаюся я, торкаючись долонею скроні. Там кров. Добряче привалила. А чим це? Опускаю погляд і бачу на підлозі, поруч з пакетами, де явно побилися яйця і, напевно, розлилося молоко, я ж бо його беру в скляних пляшках, а не паперових пакетах, сковорідку. То це мене моєю ж сковорідкою? Совісті в неї нема. Хоть би з собою щось принесла, як хотіла нападати. 

— Не наближайся! — кричить вона.

— А то що ти мені зробиш? Сядеш на оце і вилетиш в вікно? Чи на швабрах не літають? 

І саме в цю мить з-за її спини з’являється маленький хлопчик.

— Мамо… — злякано шепоче він.

— Любий, зайди назад. Мама зараз прийде, — на її обличчі з’являється паніка, а я і сам розгублююся. В такій ситуації я ще ніколи не бував.

Придбати роман тут