Сьогодні мене привітали словами:
"Вітаю! Сьогодні останній день зими! Ми її пережили."
Колись це прозвучало б просто як жарт чи випадкова фраза. Але зараз у цих словах так багато сенсу. Ми її пережили. Ми вижили, вистояли, вистраждали кожен холодний день і кожну морозну ніч, перечекали повітряні тривоги, перечекали вибухи, чекали світло, чекали воду, чекали новин від рідних. Ми пережили цю зиму не просто як зміну пори року — ми прожили її як випробування.
І, знаєш, колись зими були іншими. Колись останній день лютого був лише ще одним днем у календарі. Ми не рахували їх так жадібно, не відзначали кожну мить виживання. Тепер усе інакше. Війна змінює все — сприйняття часу, свята, навіть ставлення до життя та близьких. Але найбільше вона змінює людей.
Мій Харків змінився. Вулиці, що колись були просто вулицями, стали шляхами до укриттів, дорогами до безпеки, а потім — стежками до відновлення. І я помітила, що разом зі змінами навколо змінились і люди. Ми стали ближчими. Стали терпимішими. Ми наче велика родина, де кожен відчуває біль іншого, де кожен готовий підтримати навіть незнайому людину, бо всі ми тепер пов’язані спільним болем і спільною надією.
Особливо це відчувається після обстрілів, коли місто огортає темрява, коли зупиняється транспорт, і тільки бензинові автобуси ще намагаються тримати ритм життя. Як люди стоять на зупинках і пропускають одне одного вперед, як водії терпляче чекають на тих, хто в останню мить добігає, як у темряві незнайомі між собою люди починають говорити, як у підвалах ми вперше зустрічаємо сусідів та стаємо ближчі один одному підтримуючи та заспокоюючи один одного.
Це те, що відчувається не просто як доброта. Це справжня Людяність — жива, щира, така, що гріє навіть сильніше, ніж світло, якого так часто не вистачає. Попри війну, попри страх і біль, попри зиму, яка нарешті минає, тут, у Харкові, залишилися Люди. Люди з великої літери.
А як у вашому місті? Чи відч
уваєте ви це?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиУ нашому містечку ми менше чуєм вибухи і тривоги,але ми постійно чуєм і виконуємо заклики про допомогу волонтерам,приймаємо ВПО і військових на ротацію.Ми постійно створюємо міні батальйони по шиттю,готуванні,варінні по металу,в'язанні теплих речей і.т.д. ми робимо те що можемо у цей нелегкий час.Тому нехай ця весна принесе нам перемогу завдяки нашій згуртованості.
Олена Кондак, Так, ви праві !!! Наш шлях це шлях до перемоги))) гуртом і батька легше бити як то кажуть.
Я зараз малюю картини на аукціон на поміч зсу. Три вже передала)))
Як добре написано. У нас у Києві не такі часті прильоти, як на Сході, але кожна серена забирає частичку життя, і лежиш вночі, і прислухаєшся де пролітає шахед, а де спрацьовує ППО. Обіймаєш, заспокоюєш дітей, домашніх улюбленців, намагаєшся потім хоч трошки поспати, бо зранку на роботу. І ранок починається не з кави, а з донату, тому що так багато потреб у наших воїнів, що на 0, у поранених, медиків, дітей, старих. Як допомогти кожному хоч трошки. Зранку і ввечері бачиш, що багато людей тепер вигулюють по дві, а то і три собаки, де поряд з породистою біжить звичайна дворняжка. А біля нашого супермаркету у вихідні співають та грають дідусі, серед яких незрячий кобзар з прекрасним голосом і душею. Вони збирають також на допомогу ЗСУ. Ми всі живемо, дихаємо однією мрією, однією думкою і молитвою за Перемогу України, бо ми на своїй землі. А вам щира подяка за нові твори,за можливість трохи відволіктися, поринути у світ пригод, магії та кохання, у світ де всі молоді, спритні та щасливі і долають усі переаони. Нових творчих успіхів. Бережіть♥себе.
Viktoria Lebedeva, Дякую. Насправді я ще "пробую перо" і не знаю на що здатна.
Бережіть себе
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати