40 хвилин у маршрутці з одного міста в інше здалися цілою вічністю. Тобі, як завжди, задумливо і спокійно дивився у вікно - як у нього це виходить? Я ж не могла всидіти на місці. Стопи ніг безцільно блукали туди-сюди. Новенькі кольорові кеди з блискучою білою підошвою смерділи на весь автобус гумою.

Сонце в самому кінці серпня завжди таке незвичайне. У нього, у цього серпневого сонця, є назва. Але скільки б років не минуло, я не можу згадати, яка. Воно завжди крутиться на язиці, це невідоме, але чомусь таке важливе слово. Дослідивши всі куточки мого рота, воно зрештою перетворюється на сонячний зайчик, що швидко стрибає по брудній підлозі, по брутальних і похмурих обличчях пасажирів маршрутки, по повних пакетах мотлоху, якому призначено доживати віку на запорошеному балконі. Просто дивишся на цей сонячний зайчик, забувши про все. А потім він просто зникає, а ти... а ти й не помітила цього - відволіклася на щось інше.

Це слово - молодість.