Вітаю, любі!!!

Запрошую до знижки на гарячий роман, " Зоряни та Яна!

Недопопелюшка — емоційний, відвертий роман, що точно не залишить вас байдужими. 

Уривок.

— Доброго ранку! — вітається шеф, і сердито додає. — Хоч ранок ніфіга не добрий! І його мені зіпсувала точно котрась з вас. — Старих нервово ходить кабінетом сюди-туди, і міряє кожну з нас невдоволеним злим, та неоднозначним поглядом. — Коли я дізнаюся хто це зробив... — шеф навмисно витримує паузу, пройшовшись по всіх нас суворим поглядом, в якому палають злі вогники. Від цього погляду, можна одразу зізнатися в тому чого не робила. Кліпаю коли чоловік сердито продовжує. — Тій з вас не жити. Тому признавайтеся хто з вас, вчора підкинув мені сюрприз в машину.

Видихаю. Я нічого такого не робила. Тому можна розслабитися.

У двері стукають. Ян дозволяє у війти. В кабінет одразу входить накачаний бугай, майже такої статури як шеф. Я бачила його двічі. Дівчата казали, що це начальник безпеки Стариха, — Микита Семенович. Чоловік вітається, і одразу окидає нас всіх злючим поглядом.

— Микито Семеновичу, можете починати. — наказує Ян.

Чолов’яга у сірому костюмі, підходить до столу шефа, і недобре зиркнувши на нас усіх, гримить.

— Що ж, красуні, почнемо.

Чоловік витримує паузу, з-під лоба дивлячись на нас. А тоді нахилившись, бере щось зі столу. А коли підносить до гори щось червоне, я кліпаю. Адже це червоні стрінги з бусинками. Я нервово ковтаю, адже саме такі забрала три дні тому з пошти. Стараюся поводитися холодно, адже переконана, що моя білизна точно у сумочці, у маленькій кишеньці. Я ще не встигла її викласти. Але по спині проходиться холод.

— Це чиє?

У кабінеті Стариха, стає іще тихіше на кілька секунд. А далі всі переглядаються, шепочуться. Але ніхто не зізнається. Я ж розслабитися не можу, бо мене напружує той факт, що ця білизна червона. Саме це сіє в мені сумніви, але ж я точно не кидала труси в машині...

Знижка тут...

Приємно читання!!