Я в той день вже не спала.
Й коли почула як летить ракета подумала про літак, що зламався. В голові одразу народилась думка, щоб він все ж вдало приземлився й ніхто не постраждав.
А потім був вибух... а потім ще... і ще.. З різних частин міста.
Ось тоді й зрозуміла, що то був не літак.
Інтернет не поспішав ділитись інформацією, й що насправді сталося дізналась години через дві.

На роботу ризикнула піти, й цілий день телефонувала клієнтам, намагаючись пояснити причини затримки їх замовлень. А всі відповідали, що то не надовго, й по цивільній структурі бити не будуть. Я в це не дуже вірила згадуючи останні вісім років.

Потім всі почали тікати. Я також дістала валізу, але нічого в неї так і не поклала.
Не змогла залишити все те над чим працювала.
Рукописи.
Обшарпані зошити, листи формату А4, невеличкі папірці з помітками, блокноти. Все це важить, мабуть, кілограмів тридцять. Я давно збиралась перевести все в цифровий формат, та все руки не доходили. Й ось тут випала така нагода. На роботу тимчасово не виходила, а перекладати вже не потрібно було.

Тому я сіла набирати текст.

Наступним кроком було видалення вже готових творів, на які було витрачено багато часу на їх набір та переклад, з усіх сайтів до яких мала доступ. Тоді думалось, що так залучу більше читачів. Мабуть, даремно. Двадцять років життя... Двадцять років праці... Все стерто, наче й не було.

Й почати наново.
Новий сайт. Нова сторінка. Позбулась псевдоніма. Намагаюсь творити нові книги в новому стилі. Та потроху набирати старі. Й сподіватися, що попереду в мене є ще двадцять років, за які не буде соромно.

Воля Україні - смерть ворогам.