Я все більше починаю думати над тим, щоб почати публікувати сюди книгу, що писала в тому році, але не закінчила. Це детектив про серійного вбивцю та двох агентів ФБР. Класичний набір, але не стандартна ідея (не стверджую, що ніхто не писав про це). Не буду розкривати головну "родзинку" детективу, але додам вам уривок з книги і попрошу оцінити у коментарях ♡

----------------

Капітан сидів за своїм столом і щось уважно читав.

— Це ти, Вокер, — він зняв свої окуляри, поклав їх на стіл і рукою наказав мені сісти навпроти нього. 

— Капітане, щось сталося? — чоловік закрив теку і я змогла побачити на ній номер справи «12346». — Ви так терміново викликали мене. 

— Сталося, Естер, дещо.. — Паркер дістав з шухляди листа і віддав мені. — Дещо дуже важливе. 

Десь з хвилину, чи дві, я уважно читала листа, а після мовила: 

— Справа «Квіткової вбивці» тепер моя? — я була дуже шокована, це важко було приховати. 

— Так. — капітан тяжко зітхнув. — Вокер, ти ж розумієш всю важливість справи? Розумієш які можуть бути наслідки, якщо ти утнеш якусь дурість? — його погляд був надто суворий. 

— Капітане, за кого ви мене маєте? 

— За Естер Вокер. — що ж, цим дійсно все сказано. Працюю я бездоганно, проте інколи дозволяю собі зайвого. — Також, у цій справі у тебе новий напарник. 

— Хто?

— Його перевели до нас з поліції округу.

— Тільки не це, будь ласка, скажіть, що ви жартуєте! — поправляю волосся, — Я сподіваюся цей жовторотик не стане мені обузою? 

— Цей жовторотик, — повертаюся на сто вісімдесят градусів, — Стріляє 10/10, пробігає стометрівку за десять секунд і має стовідсотковий зір. — чоловік сидів на дивані і оцінюючи розглядав мене. 

— Чудово, жовторотику. — я підійшла до нього і хотіла потиснути руку, — Я Естер Вокер. — він навіть і не думав тиснути мені руку, чи подай встати з дивана. 

— Це Стівен Родрігес, — відповів за нього капітан. — І він такий же нахабний, як і ти. 

— Можеш називати мене Стів. — озвався той. 

— Чудово, жовторотику. — посміхнулася. 

— Естер, будь ласка, не створюй проблем хоча б зараз. — шеф буквально хотів спопелити мене поглядом.

— Не хвилюється, я нагляду за нею. — Стів підійшов до мене і поклав свою руку мені на плече. 

— Дякую, Стівене. — Паркер аж почав світитися від щастя. — Вокер, покажи новачку відділок. 

------------

Банальна сценка, але не для мене. Я зазвичай пишу любовні романи, тож для мене це новинка, і не виглядає банально.