Як часто ми прив'язуємо свій емоційний стан та щастя до інших людей? Винуватимо в несправедливості долю? Чи говоримо про те, що не ми такі, а життя таке?

Це так зручно, правда?

Ми ж солодкі бусінки та бубочки, а от все навколо проти нас! І хотілося б бути щасливими, успішними тощо. От тільки то партнер нас любить не так, як хочеться нам, то на роботі всі дістали...

Був би щасливим на раз-два, от тільки ж не дає ніхто!

Раніше мені здавалось, що двоє, які потребують одне одного і закохані, можуть бути разом попри все. Так просто! Якщо ви подобаєтесь одне одному і хочете бути разом, які питання?

Але самого кохання недостатньо.

Потрібні дії і вибір бути з конкретною людиною. Це не тільки про романтичні ілюзії. Деякі люди нас просто не обирають. З різних причин. Ти можеш придумувати мільйон сценаріїв того, як класно вам буде удвох, але вони нічого не означають, якщо партнер тебе не обирає.

І це ніяк не впливає на цінність людини, яку не обирають. Насправді. Хоча болить, нестерпно.

То чомусь ми часто тримаємо образу за такі речі. І ця образа нищить саме того, хто ображається.

Як на мене, то краще бути світлом, а не чекати, поки хтось прийде і освітить собою твій шлях. Це складно, іноді самотньо, але правильно.

Завжди.

Опівночі глава від Остапа тут

https://booknet.ua/book/kohannya-nedostatno-b431412

Ваша Лоре Лея