Історію Юри та Олени закінчено!

ЧИТАТИ ТУТ

Ця книга для охочих почитати історію не аб'юзивних і адекватних героїв, де зіткнулися сильні особистості. Так, герої роблять помилки, а хто їх не робить?
Ласкаво прошу в історію, де немає зради рідних і близьких, ніякого стокгольмського синдрому, токсичності у стосунках, патологічно дурної поведінки!
Хоча просто героям не буде. Але це їхній вибір.
Буду вдячна за лайки, коментарі, підписки та додавання в бібліотеку.

Уривок 1:

"Після приголомшливого сексу йду на кухню та приношу нам з Оленою по відбивній із салатом.

– О! Як вчасно! Я страшенно зголодніла! – сміється вона, наминаючи смажене м’ясо. – Погодься, я чудово смажу відбивні!

– Ех, навчилася б ти ще картоплю фрі готувати, ціни б тобі не було! – сміюся у відповідь.

– Усьому свій час! – підморгує мені Олена, а я замислююся. А може справді зважитися на щось більш серйозне?

Сім’я? Дружина, діти…

Постійний секс з однією і тією самою жінкою… Звіт і полоскання мізків за будь-якої затримки на роботі… Або не на роботі… Тим паче якщо не на роботі! Воно мені треба? Дитячі крики ночами… Вставати зранку не виспавшись?

Ні, звісно, бувають ночі такого сексу, що я на роботі як сонна муха. Але це інше… До того ж зараз я будь-якої миті можу повернутися у свою квартиру до холостяцького життя. Що й роблю завжди, коли чергова моя партнерка по сексу починає мені набридати або заявляти на мене свої права.

Поринути у вир сімейного життя? Ні, мені це не треба. Якщо я в таке вляпаюся, то відступати буде нікуди. Та й навіщо воно мені? У нас з Оленкою чудові стосунки й так. Головне – зручні. Для обох. Я ж бачу це. Олену все влаштовує, а мене – тим паче.

Але чому взагалі такі думки мене відвідують? Це тривожний дзвіночок. Можливо, час зізнатися самому собі, що Олена для мене вже щось більше, ніж просто зручні стосунки? Але я ще не готовий до сімейного життя. Та й навряд чи коли-небудь наважуся на це."

Уривок 2:

"Я з болем усвідомлюю, що моє почуття до нього нікуди не поділося. Та й не могло менше ніж за шість місяців зникнути те, що дбайливо зберігалося в моєму серці понад двадцять років. Нехай я не можу бути поруч із ним, але моя любов до нього залишається незмінною, і моє серце завжди буде належати тільки йому.

Раптом Юра повертає голову й дивиться прямо в мій бік. Я завмираю, намагаючись залишитися непомітною, але потім згадую, що він не може побачити мене в машині. Але відчуття, що Юра дивиться мені прямо в очі й заглядає в душу, не відпускає.

Сивий відводить погляд від машини та, задумавшись, знову затягується, дивлячись кудись у далечінь.

Не маючи сили впоратися з емоціями, що нахлинули, дістаю телефон і набираю повідомлення:

«З Днем Народження! Бережи себе!»

Відправляю і дивлюся на його реакцію. Юра читає моє послання і знову дивиться на машину. І тут я розумію свою помилку – екран мого телефону ще не встиг згаснути й підсвічує моє обличчя. Юра впізнає мене й миттєво ховається в глибині квартири. Я заводжу машину і встигаю виїхати до того, як він з’являється у дверях парадної.

Не зупиняюся, поки не виїжджаю за місто. Переконавшись, що за мною ніхто не їде, паркуюся на заправці та вкотре починаю плакати…"