Про емоційність у чоловіків і сприйняття її жінками.

Побачила у твітері тему про чоловічу емоційність. Там розгорілася ціла дискусія, чоловіки масово скаржаться, що жінки не сприймають їхню емоційність, а якщо сприймають — то одразу відправляють у френдзону. 

Ми, жінки, звикли до стереотипів, що чоловіки не такі емоційні, як ми, що вони схильні ховати емоції. Насправді, така ситуація якщо і має місце, то не тому, що чоловіча природа така вже беземоційна, а тому, що хлопчиків виховують з дитинства: “ну ти ж мужик, чого розпустив нюні?!”. Якщо якийсь конкретний чоловік не ділиться емоціями, то не тому, що їх не має, а тому, що на нього отак стереотипно вплинуло виховання чи оточення. Але коли чоловік відкриває завісу свого світосприйняття і ділиться переживаннями та емоціями — це можливість дізнатися те, що ти нізащо б не зрозуміла зі свого кута огляду. І такий чоловік в рази привабливіший за емоційно стриманного альфа-самця, в якого невідомо що в голові, хіба ні?

В більшості любовних романів надміру романтизуються оці беземоційні-холодні альфа-самці. І я про таких писала, та останнім часом зрозуміла, що зовсім інша справа — чоловіки, які відчувають і показують, що відчувають. Герої такого типажу не приховують свою вразливість, вміючи відстоювати своє, коли потрібно, залишаються м'якими і чуйними. Щоб стати надійною опорою для жінки, не обов’язково бути загадковим мудаком, правда? Колись настане день, коли всі жінки перестануть узагальнювати чоловіків, а чоловіки - жінок. А що ви думаєте про чоловічу не емоційність? Про яких героїв вам більше подобається читати або писати, про чутливих і емоційних, вразливих і ніжних, або беземоційних холодних героїв-коханцев?