https://booknet.ua/reader/iogo-nzhna-kshechka-b433623?c=4701340&p=1

Пробач за це, — нарешті сказав я, провівши рукою по волоссю. — Віка не мала права так на тебе накинутися.

Настя мовчала кілька секунд, а потім тихо відповіла:

— Це нормально. Я на її місці теж була б зла.

Я похитав головою:

— Вона повинна була вислухати, перш ніж влаштовувати сцену.

Настя знизала плечима.

— Це її емоції. Вона тебе любить.

Я не знав, що сказати. Любить? Чи це було щось інше? Віка завжди мала сильний характер, звикла контролювати все, включно зі мною. Але любов…

Я глянув на Настю. Вона все ще стояла насторожено, ніби чекала, що ось-ось я скажу їй піти.

— Тобі не варто через це переживати, — запевнив я. — Віка поїхала, і… якщо хочеш, можеш залишитися.

Настя нарешті підняла на мене погляд.

— Ти впевнений?

Я кивнув.

— Так. Я ж тобі обіцяв, що допоможу. І я дотримаю слова.

Я глянув на годинник — вже було далеко за ранок. Після скандалу атмосфера в будинку все ще залишалася напруженою.

— Ти, мабуть, голодна? — запитав я, трохи м'якше, ніж зазвичай.

Настя злегка кивнула, все ще обережно погладжуючи кошеня.

— Давай поснідаємо, — запропонував я. — І малого теж треба погодувати.