Моя мерехтлива дорогоцінність (зашифровані сенси)

Я вирішила розповісти, які зашифровані сенси вкладала в тринадцятий твір збірки «По слідах темних сновидінь».

Обережно, багато тексту=)

В творі «Моя мерехтлива дорогоцінність» я ілюструю, насамперед, взаємодію головної героїні зі своїм ідеалізованим образом.

Поняття «талант» в творі не відповідає своєму реальному значенню.

Талант в моєму творі символізує відчуття заволодіння ідеалом - ідеальною, піднесеною, екзальтованою версією себе.

Так, нарциси схильні ідеалізувати своїх жертв. Люди з нарцисичним розладом особистості не здатні на любов, саме тому прояви їхньої «любові» набагато яскравіші та інтенсивніші, ніж у психічно здорових людей. І виражається їхня «любов» у вигляді потужної ідеалізації, бо справжню близькість у відносинах вони встановити не здатні, і їм треба якось компенсувати цей недолік.

Здорові люди теж схильні ідеалізувати, наприклад, у стані закоханості на початку відносин. Та нарцисична ідеалізація - це геть інша річ. На жаль, я у свій час відчула всю потужність нарцисичної ідеалізації. Чому на жаль? Адже начебто не так і погано, коли тебе потужно ідеалізують? - можете подумати Ви.

Та ідеалізований образ (уявлення нарциса про жертву, нав’язане їй) розщеплює людину надвоє (в психологічному сенсі). Це, наче іржа, роз’їдає її особистість. В людини поступово втрачається зв’язок з реальністю, та з реальним собою. Адже не все так просто з самим фактом ідеалізації людини нарцисом. Ідеалізація проводиться лише для блага нарциса, і ніяк для людини. Для зручної та довготривалої експлуатації жертви.

Наприклад, в моєму випадку, через інструмент ідеалізації намагались змінити мою сексуальну орієнтацію, а коли не вийшло, почали грубо мене домагатись.

Саме процес ідеалізації, й прийняття на себе чужого уявлення, я ілюструю у своєму творі. Головна героїня спілкується з дівчиною, у якої раптом стало виходити те, що ніколи не виходило, вона в раз стала надзвичайно талановитою, визначною, щедро обдарованою, унікальною. І це звалилося на її голову нізвідки. Тобто без усілякого підґрунтя - без крихти здібностей у малюванні.

Саме так ідеалізують своїх жертв нарциси - ти раптом стаєш класною у всьому, навіть у тому, що в тебе виходило погано. Звісно, це ілюзія, як і холст, що враз став порожнім (на якому так натхненно творили).

Ідеалізований образ - це не ти, але для того, щоб він пристав до тебе, йому потрібно мати схожість з тобою, - саме тому він часто базується на мріях, бажаннях людини, й на тому, що конкретній людині дорого. Дівчина, до якої говорить головна героїня, завжди хотіла майстерно малювати.

І через погляд нарциса (в моєму творі - через пащеку потвори) - вона отримує бажане.

В творі також показані чіткі прояви дисоціації. Дівчина настільки захопилася «талантом» - ідеалізованою версією себе,  що віддалилась від реальної себе, не розуміла на протязі всієї розмови з художницею, що та, насправді, була сумішшю минулої неї і її ідеалізованого образу.

Та коли вона, дивлячись потворі в очі, усвідомлює, що переживає той же самий гіркий досвід, про який розповідала співрозмовниця (бачить страшну ненажерливу пику), то усвідомлює, ким вона є насправді, і що дівчина-художниця була нав'язаною їй ілюзією від початку до кінця. 

Це виглядає дуууже заплутано. Та насправді, жертва, на яку нарцис навішав ідеалізований образ, так зливається з ним, що стає важко розрізнити, де вона справжня. Особливо, якщо відносини були довгими. Тому я і пишу про суміш. 

Чому дівчина-художниця нервує, трясеться, та запевняє головну героїню, що потвора її не чіпатиме?

Бо вона є сумішшю минулого досвіду героїні, і ідеалізованого образу.

Нервує і трясеться, бо уособлює досвід зустрічі головної героїні з потворою.

А от запевняє, що потвора її не чіпатиме саме її ідеалізований образ. Бо ідеалізований образ головної героїні належить самому нарцису (і цей образ підконтрольний йому й використовується як приманка для контроля його жертви).

Саме тому ідеалізований образ (мерехтлива дорогоцінність) з’являється саме з пащі потвори. Ідеалізований образ - то як солдат ворожої армії. Він народжений нарцисом і виконує, грубо кажучи, його волю.

Командиру не вигідно вбивати свого солдата. Тому й загрози немає. Як правило, нарцис так і виховує жертву: "Будеш відповідати моєму уявленню про тебе - ідеалізованому образу, який я на тебе навішав - не постраждаєш (не будеш з’їденим)".

Зв’язок ідеалізованого образа з потворою, її цілями та бажаннями, я передала через брудно-червоне полотно: в кінці твору ми дізнаємося, що художниця намалювала шлунок потвори, який згодом оживає, і мазки художниці (ідеалізованого образа) вже не здаються головній героїні геніальними (вражаючими, викликаючими захват), скоріш загрозливими, бо вони пульсують, блищать, і в кінці-кінців схлопуються над головою героїні - погрожують її знищити. 

Як правило, ідеалізований образ - уявлення нарциса про жертву, тільки на початку здається жертві захоплюючим, і викликає гарні емоції. Згодом людина розуміє, що цей образ - це її тюрма, сконструйована нарцисом для контролю її волі.

І коли людина психологічно розщеплюється, слабшає (ідеалізований образ завжди працює проти жертви), перестає поставляти нарцисичний ресурс - потвора готується її зжерти, іншими словами, остаточно обесцінити та утилізувати.

Сподіваюсь, тепер, мій дещо заплутаний задум твору, став більш зрозумілішим.