Нахаба в моєму будинку.

Вітаю, любі НАТХНЕННИКИ!!!

Запрошую до книги з гумором, з секретами та однією територією на двох. Повірте, ця історія полонить та подарує лише класні емоції!

Уривок:

Що? Що сталося? Я підскочила на ліжку, не розуміючи, що коїться. За вікном світанок. Дощ більше не падав, а от грюкання, яке мене розбудило і досі, лунало в моїх вухах.
  Я скочила з ліжка, і закипаючи від злості, відчинила одним ривком двері.
  — Ви остаточно розум втратили?! Ви бачили, що за вікном ще темно? Що вам від мене потрібно?
  Він дивився на мене і усміхався, наче сьогодні Різдвяний ранок з подарунками.
  — Пішли.
  — Куди?
  — Як куди? На риболовлю. Ми ж домовлялись.
  — Е-е-е ні-і-і. Я не домовлялась. Це ви вирішили за нас двох, але я нікуди з вами не піду. Тим паче на риболовлю. Ще й в таку рань. — Я похитала головою і хотіла зачинити двері, але ж цей Нахаба, як завжди зупинив мене. — Скільки можна хапати мене за лікоть?!
  — Скільки треба, стільки і буду.
  — Нахаба.
  — Ага. Я цю «пісню» від вас вже чув. Збирайтеся. Це буде цікаво!
  — А якщо я не піду, то що? — мої руки підперли груди і його погляд знову пронизував мене своїм теплом.
  Хай йому грець! Мені це подобається.
  — Я буду цілий день співати.
  — Не посмієте.
  — Спробуємо?
  — Ну що я вам зробила?! Чому приліпилися до мене?
  — Ви хочете, щоб я почав співати?
  — Ні.
  — Тоді чекаю вас через десять хвилин на ганку. — Він розвернувся і пішов.
  Хай тебе болото засмокче, Нахаба. Або хай риби з’їдять.
  Трясця!
    Збиралась я рівно десять хвилин, і коли вийшовши на ганок, я подивилася у бік і побачила його, - моя злість кудись зникла. Він стояв, спираючись об міцний стовбур клена, і дивився кудись вдалечінь. Його прямий, трохи продовгуватий ніс говорив про те, що він справжній чоловік. Його волоссям грався світанок і мені дуже кортіло торкнутися і провести пальцями по каштаново-рудих прядках. Він був одягнений в гумові чоботи для риболовлі, штани кольору хакі і чорну футболку.
  Я оцінила.
  Не знаю чим він мене приваблював, але я не могла сперечатись з тим фактом, що так воно і є. Він приваблює мене.
  Домінік обернувся і спіймав мене на гарячому. Я відчула, як мої щічки вкрив рум’янець. Відчула себе підлітком, якого застукали за непристойним заняттям.
  — Привіт.
  — Привіт, Скарлетт. Ви гарно виглядаєте, але вам потрібно перевзутися.
  — Чому це?
  — Бо ми йдемо на риболовлю, а не в місто на шопінг.
  — І, в що ви, мені зволите одягнути? Ви, що гадаєте я купувала чоботи для риболовлі?
  — Оберніться.
  Я зробила так, як він сказав. На ганку стояли дві парі гумових жіночих чобітків. Жовті і зелені. Розміри різні.
  Підійшовши до них, я почала приміряти їх без зайвих реплік чи запитань. Жовті були якраз впору. Тож одягнувши їх, я спустилася до свого Лісоруба.
  Стоп! До «свого» Лісоруба?! Е-е-е ні, дівчинко, - ніяких «свого». 
  — Просто чарівно.
  — Чому ви, завжди всім незадоволені? Ви вмієте розслаблятись і радіти життю?
  — На світанку? Без кави? Ні. Не вмію.
  — Тоді я вас навчу.
  Мені кортіло щось буркнути йому у відповідь, але було занадто рано для баталій і… для риболовлі, але не для кави.
  Важко видихнувши, я спустилась з ганку і підійшла до винуватця мого ранішнього підйому.
  — Куди ми підемо?
  — Взагалі-то позаду нашого будинку, є озеро. — В його голосі лунав смішок.
  — Я знаю. — Хмикнувши, я попленталась за ним. — Ви б могли і без мене піти.
  — Навіщо відмовлятись від веселощів. — Він знизив плечима і усміхнувся мені через плече.
  — Не зрозуміла?... Це ви про мене? Я вам організувати веселощі маю? Зачекайте! Тобто я для вас в ролі блазня? — в цю мить я остаточно прокинулась і таке враження, що я випила п’ять чашок кави. В мені вирували лють та шок. Навіть для цього Нахаби це занадто.
  — Не зовсім так, але…
  — Нахаба! Мужлан! Лісоруб!
  Він обернувся на мене і його брова злетіла дугою.
  — Лісоруб?
  — Так!
  — Чому це?
  — Бо мені так захотілося. — Я опустила очі додолу і зупинилась.
  — Це через те, що у мене борода?
  — Ну…
  — Куца фантазія, як для письменниці.
  — Я нікуди не йду! — я розвернулась, щоб піти, але опинилась через дві секунди головою донизу. — Опустіть мене! — я забила кулачками по його спині. Люто гамселячи його, я просила опустити мене на землю, але він нічого не відповідав. — Відпустіть! Швидко відпустіть мене!
  Нарешті, кілька хвилин потому, він сказав:
  — Як дійдемо – відпущу.
  — За що мені таке?
  — Насолоджуйтесь природою… тишею… та мною. — Домінік засміявся.
  — Вами? І чим це я маю насолоджуватися? — звичайно було чим. Його зад був міцним та сексуально підтягнутим. Займається спортом – Нахаба.
  — Куди ваш погляд спрямований? От і милуйтесь. — Його сміх накрив ранішню тишу. Тембр лоскотав мій слух.
  — Тобто…
  — Тобто…
  — Я вас приб’ю!
  — Тож, ви дивитеся на мій зад. Подобається?
  — Я вас рибам згодую! І всі докази заховаю в цьому озері.
  Домінік ще голосніше засміявся і промовив:
  — Ви ж, не пишете детективи, звідки такі знання?
  — Звідки така впевненість, що я не пишу детективи? — я важко зітхнула, все так само, перегинаючись через його плече. — Можете не відповідати. Я здогадалась. Мій примітивний вид, - пише лише жіночі романи. Правильно?
  — Ага.
  — Нахаба! Ай! — у мене очі на лоба повискакували, коли я відчула на своїй сідниці його міцну долоню і ляскання по ній. — Ви, що собі дозволяєте?!
  — У вас гарний задок. Гріх було не скористатись, коли він прямісінько біля мого обличчя,… а ще ви заслужили.
  — Я?!
  — Так, ви Скарлетт. Це за «нахабу».
  — Ви мене так сильно дратуєте! — я ще раз постукала по його спині і знову отримала від нього, по своїй п’ятій точці. — Ви, що знущаєтесь?!
  — Вам значить можна мене бити, а я вас ляснути не можу? Ні, Колючко, зі мною так не піде. Ще раз стукнете мене і я дам здачі.
  — Вам, що п’ять років? Дорослий чоловік поводиться, як дитина.
  — А ви, як Колючка.

«НАХАБА В МОЄМУ БУДИНКУ» - 20%

А ще на ці смаколики

КАРТЕР & СОРАЙЯ. КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ» -20%

Є передмова безкоштовна♥️"Зупинка кохання"