Рецензія на книгу Юлія Черепа "Темні стежки"

Написана у рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак

Частина без спойлерів / Плюси книги

Роман "Темні стежки" — це книга, написана в жанрі містичного трилера. Спробуючи дати точне визначення, я можу припустити, що історія певною мірою поєднує елементи готичного та релігійно-міфологічного піджанрів. Проте, на мою думку, якщо виокремлювати основний елемент атмосфери, "Темні стежки" Юлія Черепа сміливо можна віднести до реалістично-містичного напрямку.

Роман наповнений загадковими надприродними явищами, структура яких відіграє визначальну роль у побудові сюжету. Хоча паранормальне зазвичай не піддається чіткій структуризації, у цій книзі містика викликає масу запитань. Зокрема: "Наскільки містичне справді є містичним?" Ближче до фіналу я отримав частину відповідей, але все ж деякі питання залишаються відкритими.

Якщо вдатися до порівнянь, то подібне нагнітання амбівалентної атмосфери властиве творам Едгара Аллана По чи Г. Ф. Лавкрафта. Від себе я додам ще "Привиди будинку на пагорбі" Ширлі Джексон, де містика корелює з ідеєю колективного божевілля.

P.S. Я не дуже знайомий із жанром, тому вибачте, якщо десь помилився.

У "Темних стежках" історія розповідає про компанію друзів, які ведуть відеоблог про подорожі містичними місцями України. Група з чотирьох осіб — Андрій, Сергій, Оксана та Марина — живуть звичайним життям, час від часу вирушаючи до місць, що здобули сумнівну, але цікаву таємничу славу. Особисто для мене персонажі є найбільшим плюсом книги.

Часто буває, що подібний образ молодих відеоблогерів (десь +/- студентського віку) описується як стереотипний: "студентики" на відпочинку, які існують радше для того, щоб якийсь умовний Джейсон Вурхіз не сидів без діла, а не як самостійні персонажі. Проте у Юлія Черепа це не так. Навпаки, герої виглядають цілком самостійними й продуманими. Вже на рівні їхнього спільного захоплення, тобто відеоблогу, видно серйозне ставлення до справи. Друзі використовують методи, що ближчі до журналістики, ніж до типового "24 години на кладовищі! Нам страшно! Привиди щохвилини! (а може й не вони)".

Персонажі добре прописані й послідовні. Усі вони сприймаються живими, а в книзі не дратують навіть у стресових ситуаціях. Вони не впадають у крайнощі (наприклад, занадто хоробрий чи занадто боягузливий). Найбільш цікавими для мене були чоловічі персонажі — Сергій та Андрій (вибачте, дівчата). Їхня дружба виглядає дуже природною й справжньою. Взаємодія хлопців із полярно різними характерами є переконливою, особливо коли попри протилежні погляди вони завжди знаходять спільну мову – здається, що це не вигадані друзі, які давно знають один одного.

Окремо хочу відзначити атмосферу книги. Її можна описати як "українсько-готичну". Події сповнені задуманої напруги, емоційно-текстова складова добре працює на рівні співпереживання героям. Літературний стиль Юлія Черепа дуже приємний для читання. Текст сприймається легко, і у вас не виникатиме питань щодо послідовності подій чи реплік персонажів.

Частина зі спойлерами / Мінуси

Я розумію, що для деяких читачів містичні події книги можуть здатися мінусом через певну недосказаність або відсутність прямого підв’язування явищ до подій минулого, пов’язаних із маєтком Лісовських. На мою думку, це працює на загальну атмосферу. Древнє зло, яке таїться в провінційному містечку, діє саме так — воно не є прямою загрозою, а лякає, тиснучи на психіку героїв і прагнучи зламати їхню волю.

Однак є кілька недоліків:

1. Недороблений сюжетний елемент із братом Андрія. У книзі згадується, що YouTube-канал перейшов Андрію у спадок від його брата Єгора, який загинув під час зйомок. Автор згадує, де й за яких обставин це сталося, а також емоції Андрія після смерті брата. Але ця сюжетна лінія в подальшому ніяк не розвивається. Це виглядає як втрата потенційно сильного мотиву для героя, особливо враховуючи його роль у фіналі.
2. Населення містечка. Окрім основних героїв і культистів, у місті практично нікого немає. При діючому готелі у містечку проживають лише три особи: Ядвіга Карлівна, Пилипович і Марта. Я розумію, що місто схоже на Сайлент-Хілл за своєю суттю, але воно не презентує себе від початку як містичне, через що виникає певний дисонанс. Ролі другорядних персонажів залишаються незрозумілими. Наприклад, Пилипович натякає на свої надприродні здібності, але це ніяк не розвивається. Ядвіга Карлівна у двох сценах просто "висипає" всю необхідну інформацію на героїв, позбавляючи їх можливості до власного розслідування.

Висновок

"Темні стежки" багато в чому сподобались, але через перераховані проблеми створюється відчуття, що історії не вистачає п'яти–десяти додаткових сторінок. Було б чудово, якби автор допрацював книгу в майбутньому, адже вона має великий потенціал.

Також моя повага Юлію, адже містика, жахи, трилер, детектив — це, на мою власну думку, чи не найскладніше поєднання жанрів. Автор має не тільки налякати, залишаючи читача в напрузі (що в наш час досить складно), а ще й створити цікаву загадку, додаючи до неї численні підказки, водночас намагаючись подати все так, щоб читач її не розгадав.ಠ_ಠ)

Бажаю автору сил та наснаги для подальшої праці, аби читач міг пройти ще далі його "темними стежками".