Гріхи письменниці. Щиросердне зізнання

Привіт, мої любі читачі! Остання книга "Берегиня Зачарованого лісу" завершена, я дала собі трошки відпочити, хоч вже й працюю над наступною книгою, тож надихнулася на створення цього опусу.

Цікаво, чи грішать тим самим автори-колеги? Ну а читачам трохи відчиню двері у творчий світ письменницької діяльності.

Гріх 1. Забувати деталі сюжету і про що там було… 

Щойно завершена книга, я забуваю сюжет і про що вона, ніби мій мозок відправляє її у далекі чертоги пам'яті, звільняючи місце для нових звершень. Таку цікаву властивість пам'яті я помітила ще зі школи, коли дуже швидко забувала вірші, які здала. При цьому пам'ять у мене завжди була блискуча, але я пам'ятаю усе до дрібниць рівно до тих пір, доки мені це потрібно. Ніби в голові вимикається якийсь тумблер. У вас теж так?

Гріх 2. Егоїстичний бзік у кожній книзі назвати хоч одну персонажку (епізодичну) власним іменем. 

Постійні читачі можуть помітити це. У кожній моїй книжці є Марина) Або Маріїнна, наприклад у циклі книг про відьму Агату. Чому? А просто тому, що мені так хочеться і я дуже люблю своє ім'я. Альтернативне пояснення – підсвідоме бажання стати героїнею історії. Попри це навряд чи колись Марина буде головною героїнею, бо це прямий шлях до уособлення та порівнянь авторки із персонажкою, що я ненавиджу.

Гріх 3. Страх повторити саму себе. 

Знаю, що читачі переважно люблять читати одне й те саме (у тому плані, що заходить певна тематика, певні обставини, атмосфера), тому й писати треба приблизно одне й те саме. Якщо в автора зайшла любовна слинява історія, читачі навряд чи зрадіють, якщо наступна буде трилером з вбивствами та кров'якою. Звідси тренди, які мають переважно комерційну основу: академії, потраплянки, владні герої… Але! По-перше, для мене письменництво – це бажання подорожувати світами. А подорожувати вдруге/втретє/вп'яте у місце, де вже був, якось приїдається, тому писати про щось одне набридає. Звідси такі різні за стилем книги, що може відлякувати вас, мої любі, читачі. По-друге, це якось не комільфо використовувати однакові вирази, схожі описи і т.д., що дуже-дуже важко, але, на жаль, трапляється. Та я намагаюся над цим працювати. Утім дуже заважає Гріх 1. 

Гріх 4. Змусити персонажку закохатися. 

Чому гріх? Бо часто мені цікавий саме розвиток сюжету, його магічна складова/механіка світу/інтрига/розв'язка, а любовні лінії не дуже-то цікаві. І доводиться мало не силоміць закохувати героїню, бо так треба. Часто задум взагалі не передбачає партнерів для героїні, бо сюжет обійдеться й без цього. Але ж що це за книга така, де не буде любовної лінії? Читачі засміють! Читачі чекають романтики! Тому доводиться змушувати персонажку знайти собі коханця, вводити його в сюжет, а іноді двох. Заради вашої потіхи, мої любі) Часто любовна лінія прописується останньою, майже насильницьким способом. Ну а з ким лишиться героїня в кінці – це взагалі часто процес непередбачуваний.

Гріх 5. Чекати на коментарі та серденька. 

Здавалося б, що в тому серденьку? Головне, що книгу читають, але ж як приємно їх отримувати! Це як Оскар для автора! Тому не шкодуйте, любі читачі, відзнак для письменників, передбачених платформою. Поставте те серденько, напишіть той коментар! Ви навіть не уявляєте, як це надихає та гріє душу. Безмовне читання книги для її автора – це як розмова з мовчазною аудиторією, якої не бачиш. Це як говорити самому із собою. 

Ось такі грішки ходять за мною! Але я стараюся компенсувати їх завзятою роботою, натхненною працею над книгами та неспинним потоком фантазії. Без цього не було б авторки та її творчості. 

До нових зустрічей!