Вітаю, мої хороші!!!

Сьогодні запрошую до знижки на історію Арсена та Єлизавети. 

у книзі "Статус королеви", на вас чекає: протистояння героїні проти шлюбу, на який вона дала свою згоду бабусі. Тоді вона сподівалася, що бабуся житиме, але... Хоч той кого обрала для дівчини бабуся подобається їй, та заміж за нього вона не квапиться. 

Уривок.

— Єлизавето, заспокойся! Я нікуди звідси не поїду. — повторюю та нагадую. — Ти сама все чула. Катерина Андріївна, благословила нас, тож опиратися тепер марно. Тим більше, що благословення це, було зроблене на смертному ложі.

Дівчина знову нервово ковтає, і великими очима дивиться на мене. Бачу, як на її обличчі бігають емоції, але не даю їй сказати нічого, поспіхом нагадавши іще одну важливу деталь.

— Ти ж пообіцяла бабусі, що будеш мені дружиною.

— Я гадала вона житиме! — фиркає дівчина, а в очах з’являються сльози. — А вона...

Дівчина схлипує. Я одразу хапаю малу в обійми. Міцно пригорнувши до себе, хрипко наказую.

— Єлизавето, припини! — цілую її скроню. — Не плач, моя красуне! — Моє серце торохтить від того, що пригортаю дівчисько до себе. Знаю, як їй зараз важко. Хоча вона й так молодець. Це її другі сльози за ці дев’ять днів.

— Арсене, відпусти! — в моїх обіймах нервово наказує дівчина. — Не потрібно мене шкодувати. І залишатися зі мною не потрібно. Я з усім впораюся сама. Залиш мене! — шморгаючи носом на емоціях додає Єлизавета.

— Дівчинко моя, я нікуди від тебе не піду. — заглядаю в заплакані очі красуні, і вирішую сказати правду. — Усне благословення Катерини Андріївни, — це ще не все. В мене є нотаріальна угода, яка набула чинності, одразу після смерті твоєї бабусі.

 Єлизавета дивиться на мене ледь не квадратними очима. В цьому погляді повно недовіри та відчаю.

Я ж заворожений цими аквамариновими очима. І доки я розслабився дівчина, виривається з моїх обіймів. Відступає на кілька кроків від мене, й зірвано заявляє.

— Я тобі не вірю!

Статус королеви...

Приємного читання!