Вітаю! 

Книгу "Бранка по неволі" — оновлено.

​​​​​​Сьогодні розділ від Ореста. Чоловік здивований вибором Анжеліки, хоча разом з тим задоволений ним. Чоловік плекає надії, на те, що все буде по-іншому.

Уривок.

Я спантеличений відповіддю дівчиська. Чомусь був переконаний, що вона обере справжній шлюб. Не хочу в вірити, що її вибір саме такий.

Невже вона готова потратити п’ятнадцять років поруч зі мною?

 Хоча це звісно приємний бонус. Адже ця мала мені не байдужа. І я дуже сумніваюся, що усі ці роки наш шлюб буде фіктивним. Враховуючи той факт, що нам доведеться тісно спілкуватися. Зрештою мені здалося, в неї теж є симпатія до мене, тільки вона точно керується страхом.

Витримавши не коротку паузу, оглядаюся за дівчиною та перепитую.

— Анжеліко, ти впевнена? Це цілих п’ятнадцять років. Тобі уже на той час буде тридцять п’ять?!! Ти добре подумала?

— Добре! — відмахується дівчина дивлячись у вікно. — У мене попереду ще буде пів життя...

Я хмикаю та повільно крокую до дівчиська. Її вибір, впевненість та незворушність, зачіпають мене. Поведінка дівчати ще більше інтригує. Я можу тільки хизуватися тим, що поруч зі мною не просто приваблива красуня, а природжений лідер.

Зупиняюся у неї за спиною, і стримуюся аби не торкнутися її довгого волосся.

— Чому ви вирішили взяти мене за дружину? Я ж повинна була відпрацювати вам фізичною працею?!! — у пів тону через плече цікавиться дівчисько.

Я таким запитанням заскочений, але відповідаю чесно.

— Анжеліко, не ви, а ти. Це теж один з основних пунктів. А обрав я тебе тому, що ти зачепила мене.

— Чим?

— Тим, що не така як усі.

Завмираю коли дівчина різко розвертається до мене обличчям, і пильно дивиться мені в очі. Вираз її обличчя красномовно підкреслює невдоволення, але слова звучать досить впевнено.

— Не така як всі, — це яка? Притрушена на всю голову? Так?

За продовженням сюди...

Тихого вечора та приємного читання!!!