Вітаю, мої любі. Готові повернутися до Аранхода? Там наш князь Інгальф досі не завоював свою лисичку. Час вже дати життя їхній історії. 

Тож запрошую вас в новинку: 

Не тікай від мене більше

Анотація: 

Він мене шукає.

Я знала, що так буде, як тільки почула, що правитель Луади приїде на весілля моїх офіційних опікунів. Князь вовків не забув нашого давнього знайомства й рішуче налаштований впіймати мене. Адже вважає шпигункою й злодюжкою. І навряд чи він повірить, що я не мала вибору й діяла під примусом. Вважить тільки той факт, що я вкрала в цього вовка дещо дуже цінне, перед тим розділивши з ним ліжко й вдавши, що згодна стати княжою коханкою.

Уривок: 

− Крихітко, не раджу тобі тікати, − проворкотів князь майже лагідно. – Все одно впіймаю.

− І просто здатися вам на милість? – пирхнула я мимоволі, спантеличена цим тоном. Й ще більше тим, що взагалі не помітила, як він до мене підкрався. − Оце вже ні. Мені ще жити хочеться.

− А хто каже, що я тебе вб’ю? Може я прагну з тобою… поспілкуватися? – це прозвучало так багатозначно, що мені раптом чомусь стало дуже спекотно.

− О, мені відомо, як зазвичай спілкуються з машкарами, − кинула з викликом, намагаючись не звертати уваги на свою дивну реакцію. І щосили прораховуючи, як мені діяти. – У ваші катівні я теж не хочу.

− Навіщо ж катівні? – здійняв брову вовчисько. – Гадаю, я й без катівень зумію вмовити тебе на відвертість.

Він таки зі мною фліртував. І це було вкрай несподівано. Та разом з тим давало надію, що мені вдасться обхитрувати цього супротивника. Зрештою, далеко не всі машкари можуть так стрімко й часто перескакувати з подоби в подобу, як я.

− Оце вже навряд, − зірвався з моїх губ смішок. І в наступну мить я вже кинулась вперед, на льоту перевтілюючись на сапсана. Злетівши майже під стелю, помчала до сходів за спиною князя.

Читати книгу тут

Мій телеграм канал (тут будуть візуали)