Я була так налякана, що навіть не помітила, де опинилася.
- І куди ти так біжиш? - запитав голос за мною.
- Ви... ви вбили людину. - Викрикнула я, повертаючись до нього.
- Не вбив, а поранив. І не одну, а двох. - Спокійно відповів він, роблячи крок до мене.
- І ви цим пишаєтеся. - Викрикнула я, відходячи на крок назад.
На очах почали навертатися сльози.
- Заспокойся. Ти перенервувала. Усе нормально.
Чомусь від його слів мені стало спокійніше. Чоловік взяв мене за руку і ми кудись пішли. Плутали засніженими вулицями, поки не зайшли в один із провулків. Там, на мій подив, стояла машина.
- Сідай уперед. - Скомандував він, після чого зачинив двері.
Я сіла, хоча руки все ще тремтіли.
- Хто ті люди, що хотіли мене викрасти? - запитала я, тремтячим голосом.
- А не хочеш запитати, навіщо ти знадобилася Евересту? - Його голос прозвучав грізно й різко, від чого на очах знову навернулися сльози.
- Я... я не знаю... - Сльози покотилися струмком, і я вже не могла стримуватися.
- Я ж попереджав! Але ти не послухалася! Влізла в небезпечну гру, тим самим підписавши собі смертний вирок! Що сказала тобі та людина?! - прокричав він, стукнувши однією рукою по керму...

Нова глава вже на сайті. 

Ох, не хочу тут нити, але знали б ви який сьогодні був важкий день. Ну, гаразд, не буду завантажувати вас своїми проблемами. Краще розкажіть як у вас справи? Чим займаєтеся?

Усім бажаю мирного і гарного дня. Письменникам сил у написанні своїх шедеврів. 
Ваша Поліна. 

Мій ТікТок 
Телеграм