Вітаю! 

Запрошую до знижки на книгу, "На грані реальності".

Це історія Клини та Яромира, яка відбувається у стінах Кристинопільському палацу Потоцьких". На вас чекають, інтриги, протистояння між героями, таємниці палацу, подорож у часі, Легенда Гертруди та пошуки персня, який належав невістці Потоцьких, а також сучасність, та справжні почуття. 

Уривок. 

«Хоч би встигнути... Блін! Ще й відлік на світлофорі тільки почався.»

Підійшовши до краю тротуару, дівчина кілька секунд стояла, вагаючись, «йти чи ні». В навушниках приємна музика. Глянула по обидва боки дороги, через темне скло окулярів. З права машин не було, а от зліва не бачила, бо дорогу закривала колона припаркованих машин. Погляд стрибнув на табло світлофора, ще двадцять секунд. Маршрутка точно за цей час поїде. Ще раз глянула вліво, наче пусто, й безпечно рушила по зебрі.

Килина навіть не встигла кліпнути очима, як буквально перед носом, побачила капот здоровенного джипа. Завмерла на місці. Адже машину трохи розвернуло на зустрічну смугу, добре, що на дорозі пусто. Не чула нічого, адже в навушниках гули баси. Та навіть через них чула, як сильно б’ється серце. Дихання збилося. Бачила, як потрібна Килині маршрутка поїхала, та зараз не до неї, адже усвідомлювала, її врятували, якихось кілька секунд, та лічені міліметри. Вона не злякалася, але страх тільки зараз охоплював тіло, буквально паралізуючи його.

Краєм ока бачила, як з машини

 вистрибнув водій, та з озлобленою гримасою сунув на неї. Ковтнула ком та хотіла втекти, але від паніки не могла поворухнутися. Чоловік щось роздратовано говорив, та вона його не чула. Зажмурила очі, знала, скільки зараз доведеться вислухати.

За якусь мить, з очей були зірвані чорні окуляри, а з вух висмикнуті бездротові навушники. Ще мить, і від них лишилися дрібні частинки на асфальті. Чолов’яга розтрощив їх ногою, викинувши окуляри на інший бік дороги, а тоді озлоблено зиркнувши на неї, заволав.

— Тобі жити надоїло?

— Я... Поспішала... — Ледь не тремтячим голосом видавила, опустивши очі.

— Куди? На інший світ? — Лютував кремезний незнайомець.

Мовчала, відчувала, як вся тремтить. Наче тепер збагнула, чим її поспіх міг обернутися для неї. Чолов’яга щось волав, а дівчина втупилася поглядом в уламки своїх новеньких навушників. Розуміла, якби не блискавична реакція цього чоловіка, то на асфальті зараз була б вона. Очі наповнилися сльозами.

— Що тут відбувається?

Наче прийшла до тями, кліпнула очима, з яких скотилися сльози. Погляд стрибнув на поліціанта, який вимогливо дивився на неї.

— Я... — Перевела розгублений погляд на водія.

Погляд темно-карих очей, суворо дивився на неї кілька секунд. Від цього забула, що мала сказати.

— Це моя сестра, вона втекла від мене, ледве наздогнав. — Красивим баритоном заговорив водій, і так несподівано пригорнув дівчину до себе.

Затамувала подих. Знову розгублено кліпнула, побоявшись глянути на чоловіка у формі.

— Гаразд, проїжджайте, ви перешкоджаєте рухові на дорозі. — Нахмурившись наказав поліціант.

Видихнула, розуміла, що винна. «Тепер ще й маршрутка поїхала. На співбесіду спізнюся. Що за день?».

Продовження тут...

fiapm2wh 

Приємного читання!