До того, як нарешті приступити до написання "Милосника", я пів року напрацьовувала матеріал та одночасно працювала над трилогією «Хроніки Муіреля». І коли нарешті робота закипіла, текст сам вискакував з під моїх пальців, наче я давно знала цю історію. Якби я не хотіла, це буде лише одна книга, повністю завершена. На протязі роботи мені довелось покопатись в українській міфології, та заново познайомилась зі старими знайомим фольклорними істотами, але нових пізнати теж довелось. Подорож була неймовірно та фантастичною. Проходячи повз незнайомців, чи десь в роботі, я мимоволі порівнювала людей, які мені чимось нагадували, кремезного чугайстра чи манливого перелесника. Все, що я пізнавала об’єднувалось та оформлювалось в живу історію про Маланку.

Не забувала я й про візуальну частину, з якою мені допомагав ШІ.

В своїй історії я розповідаю про головне свято літнього сонцестояння, яке називається Літах. І звичайно ви знайдете там багацько паралелей з давніми українськими традиціями, які й були базою для книги. Хоч моя історія і відбувається колись і десь на землях давньої України, але сталась ця історія в тій паралельній дійсності, де світ реальний та потойбіччя переплелись в один.

Наступні фото ШІ згенерував мені, так як він бачить свято Літах і як його зустрічає потойбіччя дрімучого лісу.

Було надзвичайно легко працювати з цією історією, що аж лякав власний темп, але наприкінці все ж довелось не просто. Фінал забрав більше сил ніж вся основна частина.

Далі представлені, як окремі сцени з розділів, так і довільні фантазії наповнені атмосферою та міфічними елементами.

«У кутку, який з вулиці приховувала розкидиста крона груші, сидів чоловік. Він зручно вмостився на старому стільці, немов у себе вдома. Його широка, різко окреслена щелепа підкреслювала суворість обличчя. Довге чорне волосся з легкими пасмами сивини спадало на плечі, а густа борода ледь не торкалася його грудей.

Проте найбільше мене вразили його очі. Їхній невловимий, майже надприродний відтінок змушував відвертатися і водночас не давати собі ради, аби не дивитися знову. Його статура була кремезною й міцною, наче зітканою з гірської породи, а кожен рух видавав у ньому впевненість.

— Хто ви? І що ви зробили з моєю тіткою? — мій голос, хоча й міцний, все ж здригнувся від тривоги.

Чоловік повільно підняв голову, глянув прямо на мене й злегка всміхнувся, так, як хижак усміхається здобичі перед тим, як зробити останній стрибок.»

Персонажу про якого йдеться в цьому фрагменті, я відавала премію, як найочікуванішому герою для роману в стилі українського фентезі. Можливо хтось здогадався?)

Публікація «Милосника» буде щоденною, тож не відволікайтесь.