Останні тижні

Вітаю любі читачі і читачки!

Якщо ви слідкуєте за оновленнями роману “40 тижнів з колишнім”, то вже здогадуєтесь, що ми повільно наближаємося до розв'язки цієї нервової історії)) Не можу ще назвати точної дати фіналу, але орієнтовно у нас залишилося 2 тижні з Орестом і Ліною (два тижні за нашим часом і шість за їхнім)).

Що точно вам можу обіцяти, що ми ще трохи і похвилюємося, і помилуємося, а ще плакатимемо в кінці (від суму чи від розчулення — побачимо).

До речі, книга вже стала моїм бестселером у процесі передплати, за що безмежно вдячна❤️

Анотація:

— Мені потрібен спадкоємець.

— І ти прийшов до мене, своєї колишньої дружини, щоб це сказати?

— Я прийшов попросити. Народи мені дитину.

Наш шлюб з Орестом Римаруком, племінником будівельного магната і його ймовірним спадкоємцем, був поганою ідеєю. Ми зустрічалися три роки, прожили разом ще чотири. І вже п'ять років ми окремо. П'ять років! П'ять років окремо, а зараз він стоїть у моєму кабінеті і просить народити йому дитину!

Уривок з книги: 

— Коли ти встиг?

— На роботі.

— На роботі… Треба ж, а я думала…

— Думала, що я за своєю роботою світу божого не бачу і зовсім не думаю ні про тебе, ні про Оксанку в робочі години. Так?

— Вибач. Це так… Я не знаю, що сказати. Чесно кажучи, я не думала ще навіть про педіатра і все оце. Ти… Це так у твоєму стилі — потурбуватися про все заздалегідь. І все одно я щоразу дивуюся. Дякую.

— Ти не повинна за це дякувати. Це не тільки для тебе, це для нас двох.

— А я не тільки за це дякую. Знаєш, останнім часом я багато думаю… — Вона знову спирається на тумбочку, стає в профіль до мене. — Мені багато за що варто тобі подякувати. Я, здається, ніколи цього не робила.

— Ти не мусиш.

— Мушу. Але я зроблю це іншим разом, коли зберу докупи слова, гаразд?

— Домовились. Мені теж треба зібрати ще багато слів. І овочі… Треба збирати овочі.

Я дивлюся на дошку для нарізування — навколо неї овочів більше, ніж на ній. Доки я дивився на Ліну і нарізав навпомацки, щось пішло не так.

Ліна сміється і повертає голову в інший бік, до тумбочки, на якій лежить мій смартфон.

— Тобі якесь повідомлення у вотсапі прийшло.

— Подивися, будь ласка. Може, Люда надіслала чергову інструкцію.

— Я не знаю пароля.

— Знаєш.

Вона бере у руки смартфон. Усміхається і, мить подумавши, вводить цифри. Вгадує з першого разу.

— Ти ну дуже оригінальний!

— А що не так?

— Одинадцять-десять… Оце зловмисники сушитимуть голову, коли намагатимуться розблокувати твій смартфон!

— Хіба я винен, що ми познайомилися одинадцятого жовтня?

Ліна тихенько сміється, а тоді шукає повідомлення.

— Що там? — запитую, не відволікаючись від овочів.

У відповідь тиша.

— Ліно?

Повертаю голову і бачу, як вона важко ковтає, дивлячись на дисплей. Облишаю ножа і роблю два кроки до неї, забираю телефон і водночас чую:

— Це Тоня.

Запрошую вас до роману в процесі “Сорок тижнів з колишнім”!

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.