Вітаю, сонечка!!!

Запрошую до знижки на історію кохання, Тадея та Сніжани.

Будинок на щастя — зимовий роман, наповнений ніжністю романтикою та звісно пригодами та крутими поворотами подій.

Уривок 

— Сніжано, то ви згодні, взяти оцього привабливого красеня, Романа, собі за чоловіка? — ще раз запитує мене реєстраторка шлюбів, одягнена у вишивану розкішну сукню.

Я до болю стискаю весільний букет в руках. Ковтаю згусток, що не дає дихати, і зауважую, як у залі для шлюбних церемоній, витає дзвінка тиша. Запрошені та рідні завмерли в бентежному очікуванні. Не хочеться псувати їм свято, але я зараз повинна думати лише про себе. Повертаюся до свого нареченого обличчям, відверто заглядаю в його темно-карі очі. Відчуваю, як сльози от-от скотяться з очей.

Зволожую вуста і розумію, що потрібно діяти, доки емоції не накрили мене цілком, і я не пішла в рознос.

— Ні, незгодна! — лише рівними губами випалюю, й простягаю весільний букет Романові, гримнувши його білими калами. Сльози вже стоять в моїх очах, а я хрипким голосом видавлюю.

— Алку, бери за дружину...

Розвернувшись йду від свого нареченого. Помічаю, як зриваються на рівні ноги мої батьки й сестра, та йдуть мені на зустріч. Зіщулююся від того, що позаду мене кличе розгублений Роман, та мені байдуже. Мої емоції, накривають мене з головою. Я ненавиджу цього чоловіка за його підлість.

— Сніжано, негайно повернися до вівтаря! — рівняючись зі мною реве батько.

— Я не вийду заміж за Романа.

— Сніжано! — несамовито суворим тоном повторює тато моє ім’я.

Я змахнувши сльози, підбираю поділ сукні, і оминаю тата. Але він різко хапає мене за руку, й з почервонілим обличчям, нахилившись шипить.

— Сніжано, не біси мене. Негайно повернися до свого нареченого...

Я висмикую свою руку, і задихаючись від емоцій та образи, мовчки прямую на вихід...

За знижкою сюди...

Приємного читання!!!