"Альтернативний свайп" Олександра Метафор | Відгук

Вітаю!

Коли побачила анотацію до цієї книги, одразу захотіла прочитати.

Отож...

«Альтернативний свайп» від Олександри Метафор, або що буває, коли не читаєш угоду користувача.

Астрід перевірила це на власному досвіді: потицяла кілька кнопочок на сайті знайомств і несподівано виявилася викраденою та доставленою на іншу планету. Насправді початок мене трішки збив з пантелику, бо після анотації очікувала пригоди та романтику, а тут раптом купа неприємних типів, бранки, ще і якісь таблетки змушують ковтати — як скоро з’ясувалося, чудо-засіб, який дозволяє розуміти одне одного, якими б мовами ви не говорили (кльова штука, де купити?).

Втім, дійство швидко припиняє бути трилером. Авторка затягує читачів до Жоржеса. Дивовижного світу з унікальною природою та архітектурою, життєвим устроєм, де існує магія, таємниці, імператорська родина й не тільки. Виявляється, що головна героїня потрапила на відбір наречених, ясна річ, до самого імператора.

Сюжет закручується навколо любовного трикутника: наймогутніший сніжний маг Артур, який шукає собі дружину, та його брат Фелікс, що володіє вогнем, однаково сильно захоплюються Астрід. Авторка аж до останніх розділів не давала видихнути — щойно я думала «ну все, точно буде з ним», як відбувалася чергова зустріч з іншим і все переверталося з ніг на голову. Обереш тут, коли один готовий заради тебе всіх спопелити, а інший — заморозити! З одного боку, за розвитком взаємин було цікаво спостерігати, а з іншого — іноді головна героїня здавалася вітряною дівчиною, яка не знає чого і кого хоче.

Скажу більше, спочатку вона мені взагалі не сподобалася, здалася вискочкою, яка буквально у кожній діжці затичка. Це та сама людина, яка вляпується у всеможливі пригоди, бо інакше просто не може. Не знає абсолютно нічого про закони світу, в який потрапила (на початку навіть відмовляється на уроки ходити), але робить і говорить, що заманеться, не думаючи ані про себе, ані про інших. Точніше, думає, але коли вже накоїть справ, і мусить все те виправляти. Втім, з часом характер Астрід розкривається краще і вона проявляє себе як смілива та співчутлива людина, яка вміє дружити, пробачати, жертвувати собою заради близьких та, що важливо, розвивається, вчиться стримувати свої необдумані пориви. Словом, це дуже цікава та яскрава дівчина, до запальних іскорок якої треба звикнути.

Щодо братів, то вони очевидно грають на контрасті одне одного. Фелікс постає як непутящий вітряний брат імператора, має пристойний список любовних історій, але при цьому він близький, людяний і… "живий". Артур — зразок еталонної аристократичної поведінки, сама стриманість та елегантність, але при цьому дуже відсторонений. Доволі цікаво спостерігати, як обоє розвиваються та проявляють нові риси. Мене щиро захоплює Артур та його магія, але ближче все ж Фелікс. Бо надаю перевагу людям, які хоча б трішки думають перш ніж спопеляти, а імператор іноді взагалі лякає. А щоб дізнатися, кого зрештою обрала головна героїня, читайте книгу)

Інша інтрига сюжету — яка магія прокинеться в Астрід і коли. Адже, після прибуття на Жоржес це відбувається з усіма землянками у різний час. Я собі зробила певні ставки й поцілила абсолютно мимо. Тобто авторка змогла бути непередбачуваною.

Завдання на відборі різноманітні, тому за ним цікаво спостерігати. Це не банальний конкурс краси, чи щось на кшталт. Він розкриває те, як дівчата чинитимуть у різних обставинах: від звичайного балу до ситуацій, в яких можуть постраждати, на скільки вони чесні та людяні, що насправді думають про імператора. Тобто це не просто тест на красиву ляльку для Артура, а дійсно вибір гідної імператриці. Це додає глибини сюжету, бо мова йде не про "щасливо вийти заміж за принца", а ще й про майбутню відповідальність.

Може скластися враження, що це історія виключно про кохання-зітхання, приправлене магією. Збрешу, якщо скажу, що це не основне. Однак, книга приберегла для читачів ще кілька несподіванок. Деякі давні таємниці виявляються дуже неочікуваними сюжетними поворотами. Ну, і власне, відповідь на питання: «Навіщо Жоржесу землянки, з чого все почалося та чим завершиться? Якщо завершиться...».

Є деякі моменти, які викликають питання.

• Дівчат зібрали з різних куточків планети. Головна героїня — з Данії. Не зрозуміло, чому українська письменниця не вписала принаймні другорядного персонажа з України. Я зовсім не проти, коли наші автори пишуть про іноземців. Але чому українка відсутня серед представниць цілої планети Земля для мене загадка. Не аж обурилася, але трішки неприємні відчуття.
• Різка переміна настрою дівчат. Як на мене, то занадто швидко вони перемкнулися на відбір наречених. Мені не вистачило пару розділів із сумом та сумнівами. Агов! Вас буквально викрали. Чому ви не хочете додому? Чому вас не лякає, що ви на іншій планеті? Натомість всі почали гризтися одна з одною за імператора ледь не з першого дня. Лише Марі-П’єр, подруга Астрід, проявляла себе у цьому плані як нормальна жива людина. А саму Астрід більше хвилює відсутність джинсів (трішки пересмикує, коли персонажі "плачуть" за сучасними надбаннями, коли буквально потрапляють у чарівний світ з магією, балами та імператорами), а не те, що вона бозна-де… 
• Короткі розділи. Не знаю, навіщо було розділяти аж на такі дрібнесенькі шматочки. У деяких главах взагалі нічого не встигало відбутися. Звісно це не суттєво, коли читаєш все разом, але питання «навіщо?» таки лишається.
• Русизми та калька. Коли вперше зустріла «горе цибулеве», то подумала, що це навмисний дослівний переклад заради комічного ефекту. Це було б дотепно. Та й підходить до характеру Астрід, яка любить видати цікаві фрази. Однак, продовжила читати та зрозуміла, що тут не та історія. Ось кілька прикладів:

• «Я тонула в його очах — хоча не відкидаю, що це був алкоголь більшим заходом…»
• «Він це робить із кожною другою, як пити дати…»
• «…потягнув за поперек до себе, змусивши повністю лягти на його  груди. Вона була теплою, рідною» («Вона», бо грудь?)
• « — Блосаєш м’яч так високо-високо, — погано вимовляючи букви, сказала мені дівчинка…»
• «Важкий зітхання вирвався з моїх грудей»
• «Але везти мені довго не могло...»

Словом, враження, що книжка була спочатку написана не українською. Або авторка думає іншою мовою та одразу перекладає.

• Також іноді трапляються повтори слів по кілька разів на коротенький абзац та числівники числом. Дуже багато числівників числом.

Загалом історія емоційна та миттєво затягує. Багато дотепних та кумедних моментів. Цікаво спостерігати як за розвитком персонажів та стосунків між ними, так і за дивовижами іншого світу. Ні-ні, та й трапляються сюжетні несподіванки, що примножують позитивні враження.

Проблеми з редактурою хоч і є, але вони не настільки глобальні, аби завадити отримати задоволення від роману. Я не пошкодувала витрачених коштів та рекомендую «Альтернативний свайп» як цікаву книгу, яка затягне у вихор кохання й магії та змусить забути про буденні проблеми.

Ну, і бонусом: не можу не сказати, про всі зловлені мною флешбеки, бо ще із жодною книгою їх не було так багато…

• Спочатку подумалося про «Величне століття». Тільки там були євнухи, а тут слугам-чоловікам говорити заборонено. Але це імператорський відбір, тому згадався інший серіал — «Імператриця Кі» (там теж претендентки різні завдання виконували).
• Далі мені все стало схожим на шоу «Холостяк». Був перший бал, на якому всі дівчата по черзі говорили з імператором, а замість троянд тут кольє, на яке чіпляють білі перлини за кожне пройдене випробування (хоча красиво). Навіть конверти із запрошенням на побачення є. Правда, червоні.
• В романі був фрагмент зі служницею, яка почала битися головою об підлогу, коли сказала криве слово про імператора. Гаразд, там не так трішки було. То дівчина просто перестаралася, мабуть, коли кинулася вимолювати прощення, але процес запуску флешбека про Добі вже почався. До слова, про "Гаррі Поттера". У місцевій «Пліткарці» статті пишуть гідні пера Ріти Скітер)
• Артур мені дуже схожий на Ельзу із «Холодного серця». Все морозить, ходить постійно в рукавичках, бо може випадково зробити з когось ефектну холодну статую, під час емоційних сплесків не контролює магію, робить навколо себе стіни льоду, коли сумує (добре, що хоч не цілий окремий замок, як його жіноча версія). У нього є брат (дечим схожий на Анну, сестру Ельзи). А ще в книзі говорять про справжнє кохання, яке розтопить лід)
• Одне з завдань дівчат — поспілкуватися з Гласом мудрості. Ця дивна штука, яка все про всіх знає, схожа мені на Ейву із «Аватара».
• А міора Тосс та її комунікація з головною героїнею навіює вайби спілкування Феріде із сестрами у французькому пансіоні (серіал «Корольок — пташка співоча», 2013 року)
• На останок, навіть «Сутінки» згадалися. Про аналогію з Едвардом та Джейкобом навіть не починатиму. Але був розділ, в якому Артур катав Астрід на сніговому вихорі. І це мені дуже нагадало, як Едвард з Беллою у першій частині по деревах стрибав.

Відгук написаний в рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак.

Міцно обіймаю,

Ваша Торі ♥