Гуляючи по горі серед лісу та милуючись  краєвидами, я вже не шкодувала, що поїхала до Карпат. А гуцульська кухня – то взагалі щось неперевершене та неймовірне! На обід в нас була юшка  з лісових грибів, каша з бринзою, м’ясо з солодким соусом, хрусткий домашній хліб та ароматний чай з карпатських трав. На вечірці нам обіцяли розмаїття апетитних місцевих страв та домашнє вино з наливками. А ще майстер-клас у вигляді забави – народні танці, музика, традиційні співи, і все це можна побачити тільки тут, серед карпатського лісу, в цьому мальовничому казковому краї. У одній з туристичних лавок я вже накупила собі зранку прикрас з бісеру та камінців, посуду, декілька картин та файний рушник з чорно-червоною вишивкою.

Ліс навкруги став густіше, за кронами смерек вже майже не було видно неба, і десь вдалині завивав, ніби зграя вовків, вітер… Скоро треба буде повертатись, щоб не загубитись – все ж таки трохи страшно було заходити далеко у ліс.

Замислившись, я не помітила на заметеній снігом стежинці старий стовбур сосни. І звичайно, перелетіла через нього, ще й приклавшись лобом до величезного дерева, що росло поруч. У нозі стрільнуло – немов ножа хтось встромив. Я ойкнула та прокляла все на світі, потираючи ногу, яка пекла та горіла від болю. Наївшись снігу, ледве вилізла з кучугура та спробувала піднятись. З жахом зрозуміла, що не можу нормально стати на праву ногу – при кожній спробі зробити крок вона якось дивно тремтіла та підверталась. Впавши рази три, я якось вмостилась на клятому стовбурі. Зима та ліс вже не здавались мені такими чудовими. Я роздивилась навкруги – виявляється, відійшла вже далеко від підйомника, і хоч йшла по протоптаній стежині, наразі нікого не було поруч. Спробувала покричати – у відповідь тиша.

— Це тільки зі мною таке могло статися, — сказала я уголос, щоб не боятись та не нервувати. Коли я злюсь чи потрапляю в несподівані ситуації, завжди розмовляю сама з собою. – Ні, Діано, не треба рюмсати, і не в такому лайні бували…

Колись я заблукала у лісі – на щастя, було літо, я хоч не змерзла. Знайшли мене тільки під вечір, але я встигла дуже злякатися, поки блукала хащами. Взагалі я дійсно часто потрапляла в дивні та неймовірні ситуації, але зазвичай вибиралась якось сама. Але наразі – з вивихом чи переломом – складно буде самою. Дістала телефон, щоб попросити Янку знайти мене – але з відчаєм зрозуміла, що він розряджений. Ну звичайно, треба ж було робити мільйон відео та світлин у сніговому лісі, щоб потім хизуватися в соціальних мережах.

— Ні, тільки не це! – скрикнула я, ледь не жбурнувши у найближчий кучугур безнадійний та непотрібний тепер телефон. – От халепа… Трясця його... І що ж тепер робити?