Привіт! Вітаю усіх вас з прийдешніми святами й щиро бажаю кохати так, щоб і самим собі заздрити ❤️

А ви вже читаєте книгу “Веснянка для професора”? Багатьом її герої припали до душі, тому запрошую любителів справжнього й вічного долучитися до нашої невеличкої сімʼї)) Скоро буде глава від Артура й ми побачимо Веснянку його очима. Запевню, почуття професора не залишать вас байдужими!

Уривок з проди:

— Отримала я посилку, — ледь видавила з себе. Голос підводив хрипом.

На обличчі професора непроглядна маска. За нею зовсім не видно його почуттів. А чи є вони, ті почуття? Може я вкотре себе накрутила? Навіть апетит пропав. Захотілося встати й покинути ці холодні стіни й холодного чоловіка в них, але я примусила себе сидіти. Хай як важко, та ми маємо поговорити!

— Я не надсилала тобі тих листів…

Здалося, чи професор ще більше спохмурнів? Його вуста на мить викривила гірка усмішка.

— Справді? Тобто їх не ти писала? Дивно… Бо я впізнав твій почерк…

— Листи мої… Тобто, їх я писала. Проте не надсилала тобі! Ми з дівчатами закопали їх у саду. Подумали, що то буде гарним прощанням зі шкільною закоханістю. Знаєш? Марʼяна закопала свої вірші, Міла щоденник, а я от листи…

Артур поставив на стіл чашку, схрестив пальці й впʼявся в моє обличчя поглядом слідопита. Мене ж накрило відчайдушним бажанням стерти себе гумкою з цієї недописаної історії. Він не вірить мені… Він ніколи мені не повірить…

— Я не знаю, хто надіслав тобі мої листи. Я не бачила їх з того дня перед випускним, коли сховала їх під землею. Чесно!

Якщо можна благати поглядом, то я саме це і робила. Просила професора повірити мені й натикалася на глуху холодну стіну непорозуміння в його очах.

— А хто ж тоді їх надсилав?

— Не знаю! Розкажи мені як і коли це було. Будь ласка…

Артур нахилився ближче до мене і я відчула його гарячий подих на обличчі.

— Перший лист прийшов третього вересня. Наступні приходили кожного тижня аж до грудня. Останній надіслали тридцятого листопада. В ньому ти просила про зустріч.

— Не я!

Артур піддався ще ближче і його гаряча долоня намацала мою холодну. Жилясті пальці легко пробіглися по шкірі й лягли на запʼясток. Він що, рахує мій пульс? А той радо підскочив й затарабанив йому у руку.
 

Також пропоную вам дружбу в мережі. Більше розіграшів, інформації від автора й щирих розмов ❤️

Інстаграм

Фейсбук

Телеграм