А чому у нас не поважають авторське право?

Нещодавно писав про те, що (вчергове) знайшов свою книгу на сторонньому ресурсі. Але насправді – проблема-то ширша. Неповага до авторського права у нас – явище тотальне. І стосується це не лише книг. Використання неліцензійного програмного забезпечення – явище не просто поширене, а яке являє собою скоріше правило, ніж виключення. Музика – те ж саме. Я колись починав працювати, як юрист, саме у компанії, що займалася випуском аудіо записів (тоді ще на касетах та дисках). Надивився всякого, але ще на той час розумів, що явище це не обмежується тільки авторським правом.

Насправді, проблема охоплює, звісно, не лише Україну. І не лише колишні радянські республіки. Ми чудово знаємо, якою проблемою порушення авторських прав є у Китаї.

Що об’єднує ці країни? У недалекому минулому чи зараз - комуністи при владі.

Для таких країн характерна неповага не лише до авторського права. А взагалі до будь-якої інтелектуальної праці.

Мені, як і будь-якому адвокату, часто доводиться чути щось на кшталт: «А за що вам платити? Ви ж тільки поговорили!». Варіації можуть бути різні, суть одна.

Мій батько був винахідником ще у радянські часи. Винахід тоді вважався належним державі, але авторам належало право на авторську винагороду. І от батько весь час розповідав, як доводилося боротися з керівництвом за виплату цих коштів. Або не хотіли платити взагалі, або занижували суми.

Здавалося б, навіщо? Кошти ж не того директора, кошти державні. Він від цього гірше жити не стане.

Проблема у тому, що ідеологія «гегемонії пролетаріату» в принципі не сприймає інтелектуальну працю … як працю. На це, до речі, я не першим звертаю увагу. Про це писав Олександр Ніконов (чиї книги «Моральный кодекс строителя капитализма» та «За фасадом империи» категорично рекомендую до прочитання). Марксизм – ідеологія, що сформувалася у дев’ятнадцятому столітті. А тоді у науці царювали механістичні уявлення. От і тут – «виробничі сили» та процеси зводилися до суто фізичних дій. Мішки там тягати, у кращому випадку деталі на верстаті точити. Механічно та однакові. (Те, що зараз програма на верстатах з цифровим програмним управлінням робить.)

А от визначити, якою ця деталь повинна бути, придумати, де взяти сировину, як доставити її на фабрику, куди цю деталь пристосувати, та, врешті-решт, кому та для чого усе це потрібно, - це, з точки зору марксистів, «не робота». Звідси сприйняття менеджерів як «експлуататорів, що сидять на шиї трудового народу, а самі нічого не роблять». Власне, до чого призводить таке ставлення, пам’ятають ті з нас, хто застав Союз у такому віці, що дозволяє щось пам’ятати… Бо якраз там менеджери були по суті відсутні, як клас.

Ну, а плодами іншої інтелектуальної праці, з точки зору вихованих у тій парадигмі, можна користуватися, не сплачуючи за роботу. Бо то «не робота». От тільки адвокату не сплатити – не завжди корисно для власних інтересів. А програмне забезпечення «піратське» встановити, чи музику слухати, або книгу вкрасти, - це залюбки, бо за це майже ніколи нічого не буде…

Насправді, нам ще пощастило, звісно. Хто знає історію, той пам’ятає, що відбувалося з інтелігенцією у інших країнах з комуністами при владі. У Китаї, наприклад, чи у Камбоджі.

Але чому це так – ми повинні розуміти. Та усвідомлювати, що «класова боротьба» по своїй суті нікуди не поділася, тільки вона складніша, ніж вважав Маркс. А головне – потрібно розуміти, на якій ми-то знаходимося стороні.

Ну, а наостанок – запрошую читати мій новий детектив Хтось має померти.