"Закоханий за власним бажанням"

Читати можна тут

Я важко зітхнув, ховаючи обличчя у долонях. Відтоді, як я дізнався про її вагітність, я роблю все можливе, аби Поліна була щасливою. Але на моє щастя час від часу насувається тінь. Я знаю, що настане момент, коли Денис дізнається про дитину. І думка про це змушує мене здригатися. Думаю, він спробує використати це, щоб повернути її.

А якщо вона дозволить? Якщо вирішить, що дитині потрібен справжній батько? Ці думки спустошують мене. І я знаю: якщо так станеться, я не зможу утримати її. Вона не річ, не трофей, не моя власність. Вона людина. І якщо її рішення буде не на мою користь, я змушений буду її відпустити.

Але чи вистачить мені сил?

Поліна досі не знає моєї сім’ї. Ми говорили про це кілька разів, але далі розмов справа не заходила. Вона ніколи не просила познайомити її з ними, і я навіть не знаю, чи їй це потрібно. Можливо, вона погодилася б лише з ввічливості, а я не хочу примушувати її робити те, що їй не до вподоби. Як і не пропонував їй офіційно стати моєю дівчиною. Я просто знаю: вона моя, поки сама цього хоче.
Ми не живемо разом, хоча й проводимо більшу частину дня поруч. Щоранку я забираю її з її квартири, ми працюємо разом цілий день, зрідка дозволяючи собі крадені хвилини для поцілунків. А ввечері повертаємося до її дому. Там нас зустрічає Леся — із чашкою кави визирає із-за ноутбука. Я ж наприкінці дня повертаюся до себе. Іноді залишаюся з сестрами на вечерю, але не завжди. Я намагаюся дати Поліні простір, навіть якщо вона про це не просить.