В рамках челенджу від Євгенія Шульженко )))))

Тут можна було б написати коротко. Я людина проста. Де сплю, там і працюю ахах))))
Та й, шановна спільнота, часто читаю, що багато хто з вас працює на телефоні. Проте в цьому челенджу чомусь всі ноутбуки лише показують. "Це шо такоє?" Виправляю це:)))))

Та й це ще не все. Бо я не я, якщо не напишу багато тексту:))))

ПЕРЕДМОВА.

Бажання писати історії з'явились у мене ще тоді, коли я й читати та писати не вміла. Мама читала на ніч казки й мені кортіло теж колись написати щось таке, але своє. У вісім рочків почала. Й відтоді захворіла писаниною:))

Перші твори (ясна річ казочки про любоввввв, твори для школи чи про дружбу) писала у зошитах. Досі зберігаю їх, а читаючи сміюся:)))

Думка: "От би й мені стати українською письменницею" (саме українською, тільки так ❤️) осяяла мене на уроці української літератури в років одинадцять, а в сімнадцять я вже мала сто ідей для любовних романів, деякі з яких почала писати, але так і не завершила, бо мій почерк не є ідеалом каліграфії, та й тексти переносити в електронний формат дуже довго))) Потім був час, коли я писала на ноутбуці з довершено гладенькою клавіатурою. Але з часом ноут накрився й жоден інший такий девайс був мені не зручним для написання творів. Тоді я думала: "От би мені друкувальну машинку, які раніше були!" або "От би мені ноутбук із такою ж клавою!" Та я тоді часто бувала в дорозі і єдиним гаджетом, який був зі мною завжди, був телефон. І одного разу, сидячи вночі на вокзалі в чужій країні, я раптово "психанула", сказавши: "І довго ще чекатимеш потрібного часу? Комп'ютери не подобаються, у ворді писати після курсових і дипломів теж не тягне, тиняєшся завжди не зрозуміло де. То може досить шукати причини й лише мріяти та так нічого й не робити?" Тоді я взяла до рук телефон, відкрила звичайні нотатки та почала писати.

Відтоді я пишу лише в телефоні й лише у нотатках. І хоч вже траплялось таке, що через це я втрачала велику кількість свого творчого доробку, але я продовжую працювати саме так. Перевага в тому, що можна писати всюди й коли хочеш, що я й роблю. Достатньо лише натхнення, бажання, часу. Звісно, редактурою, як і написанням блогів, займаюся потім на комп'ютері, але то вже діло десяте.

Сенс у тому, що я більше не чекаю слушного моменту, а створюю його сама. Колись я лише мріяла писати, писати й ще раз писати, а зараз не мрію — просто пишу. Переважно у чотирьох стінах і тиші. Часто вночі. Часто з розрядженим телефоном:D
Поки є така можливість.

P.S.: а в перервах між тим, плюю у стелю ахах)) Ну бо саме так можуть бачити мою діяльність близькі та знайомі. Але ж не пояснювати їм усім, що саме стелею бігає моя неслухняна, видима тільки мені, муза, а мені якось же треба її спіймати:)))

ЗІ Святками усіх! Щастя та любові у кожне серце! І мирного неба всім нам! ❤️❤️❤️