ПОЖИНАЮЧИ ПЛОДИ - сюди, певно, гарно запасує цей вислів "та краще за мене б так чоловіки билися, як родичі за бабину хату"...

Історія розпочинається зі смерті...Мирана повертається в Київ на похорон своєї тітки та опиняється в  епіценті сімейних драм. Ох, як не просто розділити статки серед велечезної купи родичів. В усіх є претензії, образи та свої очікування. Та й красунчик Холодницький розпочинає кружляти навколо Мирана вносячи смуту у її душу.  

Якщо вас надибав сумний настрій, то "Пожинаючи плоди" легко його розвіють...Кажуть, найважче боротися з самим собою...Мирану чекає неймовірно складна боротьба...

- Лідія Василівна, а що тут відбувається? - гаркнула я відчувши все багатство запаху травок.

- Зло тебе захопило, - відірвалася від молитов і осудливо глянула вона на мене. - Веніамін Тарасович тобі допоможе. Вигнання бісів його спеціалізація.

- А з чого ви вирішили, що я одержима? -  з цікавістю запитала я.

- З твої поведінки, - просвітила вона мене.

 - Повні пантофлі,  - приголомшено видихнув Святослав.

- Умм! - мугикнула я.

- Твої родичі геть пошкрябані. В їхній забігайлівці щось явно вийшло з ладу. Вони перетитрувалися в точці еквівалентності, - потикавши в них пальцем, зло прошепотів Святослав.

Я нахмурила лоба від такого порівняння, аби не засміятися. А Святослав продовжував розпинатися, красномовно прокручуючи пальцем біля скроні.

- Зі шпаківні пташенята випали й вона тепер порожня. Січеш про що я? Вони мозком пришиблені. З присвистом. У них дома немає нікого й хата на замку.  

  Святослав скосив очі на солодку парочку, яка наполегливо готувалася до процедури екзорцизму.

- Знаю, - зітхнула я. - Складна адаптивна система еволюційних змін десь зазнала пошкодження.