Добрий вечір цімборики, автори і читачі. Дай Боже і вам тоже. Ділюся з вами цікавими уривками моєї книги "Людина у човні". 

...

— Ти справді воював, чи просто це твій міф, щоб люди давали милостиню? — навіть, якщо він і збрехав, то я не збирався його засуджувати, мені просто хотілося для себе дізнатися правду, надто вже я допитливий.

Він поглянув мені в очі і розчинив свою поношену куртку, потім підняв футболку так, щоб я міг розгледіти усі сліди від куль, шрами від ножа і операційні шви.

— Тепер, що ти думаєш синку? Що скажеш? — запитав він дивлячись в мої очі з величезною гордістю, знаючи, що істина за ним.

— Думаю, що наша країна забула своїх героїв! — сумними словами промовив я.

— Не просто забула, вона їх розтоптала! — він поправив свою футболку і тут було важко з ним не погодитися, влада забула про нас, ми їй потрібні, лише поки з нас можна щось взяти, а коли ми стаємо непотрібні, нас викидають, як відпрацьований матеріал.

— Якби ж я міг зробити більше, але зараз такий час, що кожен бореться як може! — здається я виправдовувався, або просто пояснював людині стан справ.

—  Ти й так зробив для мене багато, нагодував мене, я щиро дякую тобі, хай навіть більшість людей наслідує зло, але все ж є меншість, що несе світло в цей морок темряви, тепер я знаю, що моя боротьба була недаремною! — на його вустах з'явилися ледь помітна усмішка, невиразна, проте щира.

— Це дрібниця в порівнянні з тим, що для мене зробив ти! — я справді з пошаною ставився до таких людей, людей-героїв завдячуючи їм.

...

Посилання на мою книгу→→→Людина у човні