Зображення завжди мають для мене важливе значення. Може то особисто моя проблема, бо уява дає драпака, коли треба візуалізувати ту чи іншу сцену(о боги, що б я робила без всесильного інтернету?..), але я просто мушу шукати передусім для себе зображення, яке б допомогло мені чіткіше уявити своїх героїв. Тільки тоді вони оживають. Ба навіть не так! Вони живуть. Окремо від мене. Вони стають такими ж реальними, як і я. У кожного з них не тільки свій характер, а й притаманна тільки їм зовнішність. Наприклад, Ляна з «Обіцяної» привертає увагу оточуючих завдяки своєму волоссю: дрібні від природи кучері, ніби спеціально створені у салоні, стали одним із факторів, чому Євген закохався в неї. Вони роблять її особливою. Так само, як червона в чорну клітинку сорочка Євгена та його тонкі зморшки довкола очей.

Так, як Сладу з «Гріх та каяття». Скажете, таких багато? А я відповім: «Ні! Вона єдина така!» Невинне дитя. Така юна, але водночас вірна своїм переконанням. Я просила АІ візуалізувати мені її. Іноді мені здається, що він читає мої думки, адже саме такою я її й уявляла: білосніжна шкіра, довге пряме волосся до колін. Великі, перелякані очі, коли вона побачила Івана з іншою. Покірна та богобоязлива. Шкода, що її доля склалася саме так.

Або червоні коралі Ярини з «Таємниць Чупакабри». Вони є не тільки частиною історії, елементом, який пов’язує її та загадкового примарного Графа, а й додають героїні унікальності. Жінка з червоними коралями – її помічають довкола. Це виділяє її з-поміж інших.

Кожне з цих зображень я зберігаю у вигляді допису у соцмережах(https://www.instagram.com/lelyakarpatska/profilecard/?igsh=bG55eWR1em13YnA1).

Тож уклінно дякую технологіям та GPT (lol ? ) за чудову співпрацю.