Спадкоємиця з іншого світу?) Фентезі :-)

Вітаю Всіх зі святами! Дійсно, це важливі та знакові дні — святкуємо День Святого Миколая та відзначаємо День Збройних Сил України, висловлюючи подяку тим, хто захищає нашу країну.

Також хочу пригадати за книгу "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця".   

В університеті Мирослава — звичайна студентка, яка не використовує магію у побуті, добре навчається і ходить на фехтування разом з найкращою подругою Христиною. Утім все змінюється, коли в університет переводиться студент Дем’ян...

Уривок 1: 

Метро — це маленьке місто, яке не зупиняється ні на хвилину. Кожен вагон — це окремий всесвіт, який зливається з іншим всесвітом, поки людські долі переплітаються в нескінченному потоці руху.

Година пік. З перестуком коліс вагон рухався в тунелі звичним маршрутом нікуди не поспішаючи і тримаючи звичну швидкість, поспішали лише ті, хто був всередині вагону: на роботу, на навчання чи в своїх справах. Хтось дрімав або слухав музику й мимоволі піддавався спогадам. Хтось занурився в книгу, від якої на очах виступали ледь помітні сльози. А дехто вирішував важливі питання із самого ранку в телефонному режимі й, намагаючись перекричати гуркіт коліс, голосно розмовляв.

Всередині маленького вагону були зосереджені багато маленьких світів.  Та всесвіт і думки Мирослави щось обірвало в одну секунду, немов голка пронизала тіло. Інтуїція попереджала про щось, чого вона ще не могла розуміти. Щось не так, але що саме? Мирослава не могла точно сказати, чому їй стає все важче дихати, чому вона так відчуває незнайоме хвилювання в повітрі. Було відчуття, ніби за нею хтось стежить, але не може втямити, хто й звідки. Раптом стало мало кисню, і тому довелось розстібнути пальто та ослабити шарф на шиї, бо вже закладалось відчуття, що вона ось-ось втратить свідомість, і поки потяг під’їжджав до станції, дівчина, вхопившись за поручень, вже ледве трималася на ногах. Відчинились двері, і повіяло свіжим повітрям, це дало можливість трішки прийти до тями.

Вранішні поїздки в метро ще та пригода.

Уривок 2: 

Мирослава, перевівши погляд на Дем’яна, який з-під лоба дивився на неї, стала у стійку. Він, натягнув маску й витягнув шаблю. Міра, поглянувши, що лезо торкалося її грудей, вигнула брови. Дем’ян швидко відступив на крок та опустив шаблю.

— Дотримуйся дистанції, — промовила й одягнула маску.

Вона не бачила його очей, утім кожною клітиною тіла відчувала, що він спопеляв її поглядом.

Ставши на свої місця та обравши собі пари, всі кивнули, і містер Бейн додав:

— Починайте!

Кілька хвилин тренування йшли у звичному режимі доти, доки Дем’ян не порушив головне правило фехтування, а саме положення «кор-а-кор» й, навмисно не дотримуючись дистанції, штовхнув Міру плечем. Вона похитнулася, але втрималася на ногах. Містер Бейн чортихнувся й зупинив бій. Всі відійшли, утім Дем’ян і Мирослава продовжували баталію. Дівчина, ухиляючись від ударів та натиску хлопця, промовила:

— У змаганнях заборонено створювати положення «кор-а-кор».

— Ну що ж, тоді ми порушимо всі правила, — сказав Дем’ян.

Міра, ухилившись від уколу лезом, скинула маску й кинула її на підлогу.

— Містере Бейн, зупиніть бій! — закричала Христя.

У залі пролунали незадоволені вигуки. Тарас, склавши руки на грудях, насупився й вийшов із залу. За ним поспішили його товариші. Хтось із цікавістю спостерігав за боєм, й лише Христина нервувала та, наблизившись до тренера, почала вимагати зупинити бій. Бейн наказав ще раз зупинитися, утім Міра захитала головою й сказала:

— Образився, що я відмовила тобі? — тримаючи шпагу вістрю вверх, повільно почала відходити.

— Принцесо, — Дем’ян скинув маску, і волосся впало йому на обличчя, — я не люблю, коли мені говорять «ні».

— Любиш порушувати правила, тоді й люби отримувати по пиці, — сказала Міра й, зробивши різкий ривок, завдала шаблею удару. Дем’ян миттєво відреагував і відбив атаку.

Відчуваючи прилив адреналіну та втрачаючи здоровий глузд від азарту, порушуючи всі існуючі правила тренування, Міра стала боком до Дем’яна та вдарила його ногою у коліно. Дем від неочікуваності схилився, і дівчина завдала йому удар кулаком у щелепу. Хлопець насупився й, різко схопивши Міру за руку, потягнув до себе.

— Котеня, твій гнів такий же прекрасний, як і ти, — міцно тримаючи її руку, в якій вона держала шаблю, промовив у вуста.

— О, Боже, та зупиніть ви це безглуздя! — почувся крик Христі.

Тренер Авраменко та його асистент стояли на місці, як вкопані, і лише мовчки спостерігали. Містер Бейн нервово ходив туди-сюди й злісно зиркав на Дем’яна. У залі пролунав свист, і фехтувальники, ставши у коло, почали опускати шаблі донизу. Від звуків леза по підлозі утворився шум, який спонукав Дема й Міру продовжувати бій.

Міра кілька разів ухилялася, однак, пропустивши його маневр, неочікувано отримала поранення в руку. Зойкнувши від болю, випустила шпагу й, тримаючись за руку, пригнулася.

— Все! Все! Досить! — злісно та голосно закричав містер Бейн й, розштовхнувши інших фехтувальників, підійшов до Міри.

— Всі геть із залу! Негайно! — крикнув тренер, і студенти, опустивши голови, почали виходити з приміщення.

Міра відчула, як її серце билося швидше, а в грудях горіла суміш гніву й захопленість від баталії. Вона не могла позбутися думок про те, що трапилося, і ці думки були набагато глибші, ніж просто фізичний біль від ранки. Вона відчула, як її реакція на Дем’яна змінилася, навіть коли вона здавалася холодною і стриманою, в її серці щось почало тріщати. І, хоча вона намагалася переконати себе, що це лише тимчасова емоційна буря, що може пройти, щось підказувало, що ці відчуття не зникнуть. Вона б ніколи не дозволила собі так відреагувати, як на нього. Не було нічого, що б могло змусити її піддатися його маніпуляціям, але саме його присутність немов нав’язувала інший, новий порядок. У цей момент її думки поривалися між чуттєвістю і відчуттям, що її емоції — це слабкість.

Це була не просто сутичка двох людей, це було випробування її здатності контролювати свої внутрішні сили, свої страхи й бажання. Погляд Дем’яна був як вогонь, який спопеляв усе, що вона намагалась укріпити в собі. Що він хотів від неї? І чому його погляд тягнув її до нього? Мирослава розуміла: цей бій був тільки початком.

Дем’ян, опустивши шпагу, важко дихав. У його крижаних очах вона бачила своє віддзеркалення. Здавалося, що на кілька секунд зупинився весь світ. Вона не чула слова Христі й містера Бейна. На кілька хвилин відчувши емоційний зв’язок із Дем’яном, здригнулася від його внутрішнього супротиву. Хлопець на секунду заплющив очі й, розплющивши, кинув шпагу й, підійшовши, подав руку.

У книгі є: містичний Київ, протистояння героїв, магія, дружба, пригоди, перше кохання.

Бережіть себе, друзі!) 

Спокійного вечора. А нашим захисникам Божого захисту) 

Отим сусідам бажаю... гарної бавовни!!!