"Місто грішних душ"/знайомство :-)

Вітаю. У наступному розділі ближче познайомимося ще з однією героїнею "Місто грішних душ 2". 

Уривок: 

— Відпусти мене, вилупку! — закричала Нішель, і навіть у кімнаті її крик почула Серена. Вона, піднявшись із ліжка, почала гамселити у двері. Однак все було даремно.

Нішель продовжила кричати й вириватися з лап охоронця. Однак все завершилося тим, що він затягнув її в кабінет і сильно штовхнув у спину. Вона впала на коліна й, піднявши голову, поглянула на чоловіка, який сидів у кріслі й посміхався. Широко відкривши очі, відчула, як серце загупотіло в грудях і подих перехопило. Страх пройшовся ознобом у тілі. Чоловік, схиливши голову набік, хижо посміхнувся.

— Пані, можете піднятися на ноги й присісти! — вказав рукою на крісло.

Нішель не могла вгамувати паніку. Однак, попри боязнь, піднялася на ноги й, глитнувши, склала руки на грудях.

— Що вам потрібно?

Чоловік поглянув на охоронця й наказав вийти. Перевівши погляд на жінку, промовив:

— Лише одне питання. І я чекаю від вас однієї правдивої відповіді. Лука Неро живий?

— Чоловіче, Лука Неро не вижив! — на мить поглянувши на його шрам на шиї, відвела погляд і скривилася.

— Чому ж тоді труна була закрита?

— Можливо, труна була закритою тому, що так забажала родина містера Неро? Іншого пояснення в мене немає!

— Дуже шкода, що ти нічого не знаєш! Або удаєш, що не знаєш!

Джордан дістав зброю і поклав на стіл. Нішель ніяк не відреагувала на це. Навіть не сіпнулася. Він почав стукати пальцям по столу й задумався. Все, що він планував, — враз зруйнувалося. Батько загинув. Вейтерс не виконав своєї частини угоди, викрав Сабін Неро, а тепер сидить у в’язниці. Ще й ці кляті мексиканці не дають спокою. І якщо Лука Неро дійсно вижив і медбрат, який повинен був його убити в лікарні, сказав правду, то весь його план летить під три чорти. А Неро той ворог, якого не варто залишати живим.

— Будете далі лякати мене зброєю? — порушила тишу Нішель. — Чи зрештою використаєте її за призначенням і покінчимо із цим спектаклем?

Джордан хмикнув і перевів погляд на жінку.

— А ти зі сталевими нервами. Можливо, ти ще мені знадобишся.

Чоловік покликав охорону й наказав відвезти її в кімнату до вагітної.

— Забери руки! — гримнула Нішель на охоронця. Чоловік закотив очі й, схопивши її за лікоть, вивів із кабінету.

Пройшовши коридор, охоронець зупинився біля кімнати й, відчинивши двері, штовхнув її в спину. Нішель обурилася й, коли двері зачинилися, почала бити кулаками по них.

— Покидьки! — закричала й, вдаривши ногою у двері, вилаялася.

— Це не допоможе!

Почувши жіночий голос, озирнулася. Намацавши на стіні вмикач, натиснула на нього. Серена, сидячи на ліжку, прижмурилася від світла й відвернулася.

— Сабін? — ахнула Нішель.

Вона захитала головою. Зітхнувши, поглянула на жінку й промовила:

— Мене звати Серена.