Мій відгук на "Під сяючим сонцем" Вікторія Вецька

Рецензія написана у рамках безстрокового марафону Тетяни Гищак

Після прочитання історія залишила після себе двояке враження. І начебто сюжет непоганий, але для мене багато нелогічних моментів, які викликали в мене запитання.

Почнемо з сюжету, де розповідаєтся історія Дмитра та Стасі і їхнього кохання. Стася їде до бабусі в пошуках натхнення для нової книги. Дмитро ж опиняється по сусідству з причини розриву довготривалих відносин. І тут у мене постає перше логічне питання, якщо їхні бабусі сусідки, невже вони не знали одне одного до того? Навіть, якщо взяти до уваги, що Дмитро бував у бабусі досить і досить рідко, і навіть, якщо тільки в дитинстві, це просто майже нереально, щоб вони не персікались. Тут залишається лише прийняти цей факт, як є.

Далі, самі бабусі-сусідки. Я виросла в селі і знаю, що кожна одинока бабуся в курсі усього, що відбувається у житті її сусідів, їх дітей і тим паче їх внуків. Тут по іншому не буває і крапка. Тому звідки бабуся Дмитра взяла, що у Стасі дитина - для мене чергова нелогічна загадка.

А ще мені ну дуже не вистачило описів головних героїв. Хоча правильніше сказати, що їх взагалі не було. Окрім самої Стасі, про яку я знала, що вона дівчина з каре. І все. Про Дмитра взагалі ні слова. І це трохи дивно. Я людина - візуалізатор. Коли читаю книгу, в моїй голові вимальовується картинка за картинкою. А тут читаєш і в голові просто чоловік і жінка з каре без облич. 

Сюжет загалом непоганий, романтичний, але сама стилістика написання вимагає доопрацювання. Особливо ненатуральні діалоги. Наприклад з діалогу Дмитра із бабусею, де в кожній репліці прописане звертання "онучку" і "бабусю". Наприклад:

- Гарно виходить, онучку...

- Дякую, бабусю.

- Знаєш онучку...

- Ти права, бабусю.

Давайте будемо відвертими, в житті так ніхто не говорить. Максимум одне-два звернення і то коли дійсно кличеш. 

Ще досить дивними були повторення яблучного пирога, коли головні герої домовлялись про вечерю. Аж надто багато раз воно там повторювалось. І знову ж таки сам діалог. Склалось таке враження, що вона просто повторювала за ним  репліки.

Історія з позначкою 18+ і відвертих сцен в ній вдосталь. Але сцена першої близкості вийшла якась рвана. То він її пристранстно цілує в губи, а наступної миті телепортувався нижче пояса. Трохи різкувато. Можливо, просто я така балувана, але мені не вистачило плавності і поступовості.

Останньою темною плямкою на сонячній історії стала дуель з колишнім Стасі. Дуель! До якої герої ще й готувались. Я читала і не розуміла як ця лінія сюди вписується. Для мене було б логічніше, якби колишній заявився на порозі дому Стасі із притензіями і там би сталася заворушка з подальшим драматичним продовженням. Хто в здоровому умі викликає на дуель, тим більше не чоловік, який вийшов тільки но з тюрми.

Отже, як я і казала на початку, історія залишила після себе досить двояке враження. Чи радитиму прочитати іншим - більше так, ніж ні. Вона дійсно легка, романтична, світла, з присмаком соковитого яблучного пирога.