Ми обідаємо в ресторані, котрий знаходиться в готелі. Артур замовляє нам дорогого вина і запеченого кролика у вершках. А на десерт я смакую шоколадне тістечко.

Потім ми йдемо гуляти містом. Артур показує мені красиві місця, розказує, що коли було побудовано і я розумію, що він дуже добре знає столицю.

- Звідки тобі стільки відомо? - дивуюсь. - Ти часто тут бував?

Ми прогулюємось набережною річки і я розглядаю дивовижні краєвиди. Від води дує холодним вітром і я несвідомо обіймаю себе.

- Я тут жив останні десять років. Дядько забрав мене до себе перевиховувати, - хмикає. - Після тієї злощасної бійки.

- О, йому це вдалося, - зупиняюсь і дивлюсь йому в очі. - Ти зараз зовсім інший. Більш розуміючий, чи що. Хоч я тоді тебе погано знала, але все одно боялась.

Відвертаюсь і розглядаю широке водяне полотно. Тут красиво, річка зараз спокійна, лише невеличкі хвилі прибиває до берега.

- І правильно робила, - чую позаду голос. - Я ж був бандитом і ти інтуїтивно трималась від мене якнайдалі, - відчуваю, як він тулиться до моєї спини, обіймає і змикає руки на животі. Напружуюсь, але не рухаюсь. - Ти й не уявляєш, як я сильно хотів тебе тоді. Ні на кого більше дивитись не міг. Хоча зараз ситуація не набагато змінилась.

- Чому саме я? - запитую з придихом.

- Якби ж я знав, - шепоче на вухо і його теплий подих лоскоче шкіру. - але я знаю одне. Всі ці роки я добивався успіху з думкою про тебе. Можна сказати, ти мене вела. Я надіявся, що колись знову тебе зустріну і тоді ти не зможеш мені відмовити, адже тепер я успішний чоловік. Тільки я не передбачив, що ти можеш бути заміжньою.

- Заміжня, це ще не означає щаслива, - виривається з рота і я відразу прикушую язика.

- Невже так погано? - цікавиться і сильніше притискає до себе.

Я не опираюсь. Мені подобається, як ми стоїмо біля річки і спокійно спілкуємось.

- А як ти думаєш? - повертаю до нього голову. - Останній борг Юри триста тисяч і він нічого не хоче змінювати в своєму житті.

- Твій чоловік не вартий тебе, - емоційно випалює і свердлить поглядом. - Він не розуміє, яку прекрасну жінку має.

- Звідки ти знаєш яка я? А може я нестерпна і постійно виношу мозок?

- Мені дуже хочеться пізнати тебе краще, - хилиться, шепоче прямо в губи. - Вивчити усі твої звички, дізнатись, які твої смаки, що ти полюбляєш. А також виконувати всі твої забаганки.

- Забаганок в мене не так вже й багато, - промовляю ледь чутно.

Наші подихи перемішуються і від цього тілом бігає мільйон мурашок. Вони ковзають венами і групуються внизу живота. Відчуваю легке збудження. Передчуття чогось приємного змушує затамувати подих.

- Чого ж ти хочеш, Марі? - запитує ледь чутно.

- Позбутись усіх боргів і спати спокійно, - випалюю не подумавши.

Адже саме це є на даний час моє найбільше бажання.

Артур хмуриться і відпускає, повертає до себе, ловить за руки. Його погляд впивається мені у вічі і я ніяковію.

- Ти ще комусь винна, окрім мене? - запитує серйозно.

Мені не подобається розпочата тема, тому відвертаю голову, але чоловік торкається підборіддя і знову змушує глянути на нього. Не розумію, нащо йому це потрібно?

- Ще декілька кредитів у різних банках, - знизую плечима. - Але то не великі суми. Не такі, яку я взяла у тебе. Останнього разу Юра розважився на славу.

Нервово сміюсь, бо мені соромно за ситуацію, в якій я опинилась. Про мене можна сказати — сама винна. Напевно, так воно і є.

- Чому ти відповідаєш за його помилки? - обурюється Артур. - Він дорослий чоловік, а поводиться, мов дитина. Ти не повинна виплачувати гроші за нього.

- Я його дружина і його борги — мої борги. Хоч не впевнена, що довго таке витримаю.

- Не терпи цього, Марі, - він бере моє обличчя в долоні і нахиляється. Його губи знову опиняються небезпечно близько, а тепла шкіра рук зігріває замерзлі щоки. - Він не зміниться. Я знаю таких людей. Азарт в нього в крові. Це як наркотик, буде затягувати його все глибше в яму. Я не хочу, щоб ти падала разом з ним.

Я вже сама це помітила. Кожного разу Юра все більше програє. Цього разу вже дійшло до того, що його ледь не вбили. А що буде далі? Страшно уявити.

- А що я можу зробити? - починаю дратуватись від безвиході. - Покинути його? Борги все одно залишаться на мені.

- Я виплачу все, що ти винна, - раптом видає.

Нарешті розриваю наш контакт і відступаю.

- Не треба мені твоєї помочі, - качаю головою. - Тоді я буду винна тобі, а я вже так до смерті буду віддавати тих триста тисяч.

- Я тобі прощу їх.

- Таку велику суму? - від подиву відкриваю рота. - А що потребуєш на заміну?

- Щоб ти кинула свого чоловіка.

https://booknet.ua/reader/bud-moyu-mar-b418989?c=4520928&p=1