Трохи про мої історії : Чорна бузина

ЧОРНА БУЗИНА -  це одна з моїх найперших книг.

   Ганна обожнює свій край у неї є невеличкий готель в який вона вклала душу. Соломатін типовий бізнесмен, якого добряче потріпало життя, проблеми з бізнес-партнерами, смерть дружини, проблеми з контролем гніву... Й він приймає рішення побудувати свій готель в одному з невеличких населених пунктів де всі знають один одного й пришлого в принципі не жалують, особливо такого...Питання він вирішив хвацько, викупив частину компанії Ганни й уклав з нею угоду, вона запускає його готель й після цього зможе викупити частки своєї компанії назад. 

  Ну що може піти не так? Та все...Співпраця з Дмитром Олексійовичем виявилася ще тим випробуванням...І кохання прийшло всупереч всьому...

- Ти як?

 - Як в казці братів Грім. Початок гарний, а потім якесь западло.

- Ти схудла й виглядаєш якось засмиканою.

- Дмитро Олексійович переселився в нашу глуху місцину й особисто займається готелем. Та я, коли дізналася, то мало не померла від такого щастя. Але, видно, у мене ще все попереду, бо я тепер, як муха в окропі. На свої готелі у мене просто не залишається фізично часу. Я взагалі вже почала таргана нагадувати.

- Чого? - подавилася Яруся вином.

- Бо їм тільки вночі на кухні, коли мене ніхто не бачить.

- А?

-  Щоранку, як я прихожу на роботу, він  уже сидить в кабінеті. В костюмі, зі стильною стрижкою, при годиннику й двічі бачила його в краватці. Потім підіймає голову: насуплені брови, морщинка на лобі, жорстка складка біля лінії роту, легка неголеність, чорні кола під очима, якась пом’ятість, неначе він ночами не спить, а всю ніч дітей малих їсть й, щоб совість не мучила, то люто бухає. Але найбільше вражає погляд й те божевілля, яке плескається десь на глибині його зіниці.

  Я повернула планшет до Ярослави й показала світлину, яку мені скинула охорона готелю.

- А нічого так… вражає…- видихнула Ярослава. – Рідна, а ти світлину вирішила зберегти, щоб від злих духів нею відганятись? - хмикнула вона.

- Дуже смішно.