Набрид холод? Тоді Вам сюди, на о. Корфу та сонячну Грецію. Легкі з гумором історії не змусить Вас сумувати.

     Вже  6 грудня, на день св. Миколая, стартує не менш гаряче продовження під назвою "Хапай, або втікай". Підпишіться, щоб не пропустити оновлення.

       Ну і по старій традиції, невеличкий шматочок з обох книжок - для апетиту!

  "Провчу тебе"

Лівія. 

...

Відкриваю рота, щоб пояснити йому, що я не таке вже й стерво, яке лізе “на роги” й огризається з усіма. І насправді зовсім не бажала завдавати йому тілесних ушкоджень. Та я навіть його не знаю! От якби знала, то звичайно могло б бути і по іншому…!

  Добре, що не встигла! Міцно стискаю щелепу. Сусід по літаку саме шкіриться у бік тої самої стюардеси, кличе її, махаючи рукою.

- Будь-ласка, пляшку води! - посміхається до неї.

- Так звичайно! - дівчина поправляє своє волосся міцно закручене у дві гульки на потилиці. 

            Видно добряче так затягнула ті два хвости, які ще потім і накрутила по своїй осі, от від чого ця легка розкосість розрізу її очей. Тепер принаймні зрозуміло!

            Повертається вже за мить з пляшкою води, а ще клаптиком паперу затиснутим між пальцями. Передає йому воду і наче ненароком вкладає папірець в його руку, повільно проводячи подушечками пальців з гострими кігтиками по його долоні.

- Дякую! - тихо промовляє низьким та оксамитовим голосом.

            “Дякую! Аж підскакую”; проспівала за ним  про себе передражнюючи.

            Гульвіса чортів. Може ще й у ескорті працює, багатих тітоньок вигулює і не тільки, на різноманітних курортах? Для цього і у формі себе тримає відмінній?

            Фу!

            Ік! От, блін, знову гикавка напала!

- Ось, тримай! - протягує мені пляшку. 

Яка турбота! Хоч би не посипало!

- Не треба! - набираю повний рот повітря, надуваючи щоки як та риба Фугу, коли відчуває небезпеку.

- Як скажеш! Ти щось хотіла мені сказати?

- М-м!? - бурмочу у відповідь, міцно стиснувши губи.

Мої брови підскакують вище, типу з чого це Ви вирішили таке? Навіть не мрійте, що знову буду вибачатися! Мене вже трішки відпустило від такого роду зізнань! Місія на відпрацювання карми закінчена через відсутність необхідної мотивації!

Щойно оголосили, що наш літак йде на зниження, тому знову прийшлося примайструвати пасок. 

Щосили зціпила зуби й заплющила очі. Навіщо ж так швидко та часто?

"Хапай, або втікай."

...

“Тільки гри мені зараз бракувало! Фанти, фанти! Це щось на кшталт - прокукурікати півником, проспівати пісеньку…”, - намагаюся пригадати про себе, доки ми прямуємо до кімнати де зібралися всі гості майбутнього весілля.

Для вечері я обрала красиву темно-синю сукню з блисківками, довжиною майже до самої підлоги.

“Ну що, Марго? Заціниш мій зовнішній вигляд? Чи все ж таки вважатимеш мене претенденткою на звання “сіра панчоха”?”

Бачили б Ви вирази на обличчях Тео та Адріана.  Аж посміхнулася переможно про себе.

- А ось і наша “зникла” Габбі! Якраз вчасно. Тобі тягнути папірець з мішечка. - вигукнула Аліса і швидко простягнула мені мішечок з темної тканини наповнений папірцями. 

            “П’ять хвилин не минуло, а я вже встрягла!”, - висварилася про себе.

- Сміливіше, люба! - підбадьорила мене наречена.

“Легко сказати!”

Запхала руку і почала копирсатися, обираючи своє майбутнє випробування, так ретельно, наче від цього залежить моє подальше життя. 

- Що там? - нетерпляче поцікавилася Аліса.

- Нічого… - відповіла я, ледве стримуючи свої негативні емоції та зніяковіння.

- Так вже і нічого! Можна? - сестра Янніса не дочекалася відповіді і вихопила в мене з рук цей клятий папірець.

- Чудово! - переможно вигукнула Аліса. - Габріелі випало поцілувати неодруженого хлопця. Секундочку, де мій мішечок з чоловічими іменами? Ось він! - просяяла вона, діставши нову торбинку вже червоного кольору.

- Тягни ще раз, і ми дізнаємося кого саме ти маєш поцілувати! - переможно видала Аліса.

            Мені прийшлося знову пхати руку. А папірців насправді не так і багато. Три? Чотири? Який шанс, що це буде не Тео і не Адріан? Аж холодок по шкірі. 

“Тільки б не Тео… Тільки б не Тео…”, - шепочу самими губами.

- Трясця! - не стримавши емоцій промовляю, благо хоч не дуже гучно.

- Отже! - і цього разу Алісі вдалося підгледіти за результатом. - Габбі має поцілувати Тео. 

            “Що ще я маю зробити? Та мені колишнього поцілувати було б легше ніж його!”

            А Тео не зволікає… Ось він, з самовдоволеною посмішкою на своєму обличчі, впевненою ходою крокує до мене.

- Цілуй… цілуй… - вперто скандує публіка.

“Бач, знайшли собі нову розвагу!”

Ще мить і клятий Тео опиняється в кроці від мене, стає навпроти.

А мене щосили кидає то в холод то в жар, ще мить і зімлію, вперше за своє життя.

“Ну що ж…”, - стаю навшпиньки.

“Поцілувати, та ок, мова ж не йде як саме!”

Тягнуся і цілую його в лоба, залишаючи яскравий відбиток від своєї помади.

- Ууууу. - знову вибухають всі навколишні новим вигуком. - Ти ж не бабцю в останню путь проводжаєш. 

            “Хто це такий сміливий? Давно отримував копняка?”

            Намагаюся розгледіти хто це був, але в цю мить рука Тео лягає на мою потилицю, він швидко нахиляється до мене і цілує в губи. Палко, з натиском, так пристрасно, що не можливо чинити опір. 

            Присутні знову скандують, вигукуючи “браво”, десь далеко чути оплески, але я геть у іншому вимірі звідки повертатися зовсім не хочеться.

          Сподобалось? Мерщій хапайте, доки діє знижка!