"Тіні Лендорну" — 1000 переглядів! Дякую вам!

Привіт, друзі!

Сьогодні я хочу поділитися радісною новиною — "Тіні Лендорну" досягли 1000 переглядів! Для мене це велике досягнення, і я хочу щиро подякувати всім, хто читає, підтримує і коментує. Ви — моє натхнення, яке допомагає розвивати цю історію.

Особлива подяка читачу, який активно підтримував книгу своїми відгуками та теплими словами:

• Джуні Салем — дякую за ваші глибокі коментарі, які завжди підштовхують мене до нових ідей. Неймовірно ціную ваші думки про героїв, вони завжди змушують мене замислитися.

Також, хочу щиро подякувати тим, хто підтримував мене не лише як автора книги, а й брав активну участь у моєму блозі:

• Євгеній Шульженко — дякую за ваші теплі слова та цікаві відповіді, які часто підштовхують мене до нових ідей.
• Олеся Глазунова — ваші коментарі завжди такі глибокі й небайдужі, це неймовірно цінно!
• Єва Ромік  — за активну участь і оцінку візуалізацій, а насамперед, за підказку з марафоном рецензій)

• Дар’я Асауленко - ваші ідеї та поради неймовірно надихають і допомагають поглянути на речі під новим кутом)

• Zinkevych Ihor - за активну участь у блозі та легкі і невимушенні діалоги)

• Тена Дітна - ваші ідеї та поради неймовірно надихають і допомагають поглянути на речі під новим кутом)

• Сергій Ляховський - ваші думки та участь у дискусіях роблять наші розмови цікавими й змістовними)

• Уляна Бойко - за розгорнуті та вичерпні відповіді)

• Юрій Гадзінський - за активну участь і геймерський досвід)

І всім, кого не згадав, але хто причетний - тякож дякую!)

А тепер, до цікавого) Щоб залучити більше читачів, я підготував невеликі уривки з 5 перших глав книги. Сподіваюся, вони занурять вас у атмосферу Лендорну і допоможуть зрозуміти, що за історія вас чекає!

Глава 1. Шанс на життя

Еріон слухав, і кожне слово відгукувалося в його думках, як відлуння в порожньому склепі. Він не знав, чи це був жах, чи зачарування, але всередині нього прокидалася непереборна цікавість. Клинок Ночі обіцяв усе, що можна було лише уявити, але за якою ціною?

"Цей артефакт охороняють сили, які не просто здолати," — сказав Салем, його голос лунав хрипло й глухо, наче самі стіни храму намагалися поглинути його слова. Він уважно дивився на Еріона, ніби намагався зважити його рішучість. — "Ті, хто ступив сюди до тебе, залишили по собі лише легенди. Кожен з них думав, що готовий, але ніхто не повернувся."

Еріон мовчки вдивлявся в масивні двері перед собою. Їхня поверхня була вкрита витонченими різьбленнями, які випромінювали слабке світіння в напівтемряві. Кожна руна здавалася живою, ніби чаклунство, викарбуване на камені, досі пульсувало древньою силою. Він відчув, як холодний подих невідомості обійняв його, але не відступив.

Салем пильно спостерігав за ним, а потім заговорив знову, його голос став трохи м’якшим, але не менш суворим:

            — Тут немає права на помилку. Те, що на тебе чекає за цими дверима, може стати твоїм кінцем.

Глава 2. Клинок Ночі.

Попереду, в примарному світлі смолоскипів, що кидали мерехтливі відблиски на кам’яні стіни, з’явилася фігура. Вона розчинялася у темряві, мовби виростаючи з її глибин, і з кожним кроком Еріона набувала чіткішого вигляду. Постать була зловісно знайомою. Її обриси нагадували самого Еріона, але спотворені, перекручені темрявою, яка заплямувала його риси. Обличчя було схоже на маску, зроблену з відчаю та гнітючого страху, а очі — порожні чорні провалля, у яких світилися мерехтливі вогники, що поглинали світло навколо.

Коли вона заговорила, голос пролунав, як відлуння у вогкому підземеллі — схожий на його власний, але пронизаний глумом і презирством.

— Ти справді думаєш, що можеш здолати мене, Еріоне? — шепотіла тінь, і кожне слово, мов отруєна стріла, вражало його розум. — Кожен твій провал, кожен момент жалю, кожен страх — я їх пам’ятаю. Я їхній голос. Я — ти.

            Слова тіні накочувалися хвилею, що пробивалася крізь стіни його свідомості, змушуючи згадувати те, що він намагався забути. Картини минулого, які він вважав похованими, спливали у голові: моменти слабкості, зради, страху. Він бачив, як колись покидав друзів у небезпеці, тікаючи самотужки, бачив, як його невпевненість і сором закривали йому шлях до чогось більшого. Це було, наче дивитися на самого себе, але через криве дзеркало, яке підкреслювало найгірше.

Глава 3. Рішення Еріона.

            Еріон стояв на краю древнього храму, загубленого серед туманної ночі, що огортала все довкола важким, мовчазним саваном. У його руках пульсував Клинок Ночі — таємниче лезо, що здавалося не просто зброєю, а живою сутністю. Темна енергія, яка струменіла від клинка, проникала в його тіло, нашіптуючи обіцянки могутності, що спокусливо тягнули його в безодню. Цей меч був більше, ніж метал; він був дзеркалом найглибших бажань, найтемніших страхів. І, тримаючи його, Еріон відчував себе не просто володарем — він був обраним.

            Кожна пульсація меча здавалася ударом серця, що спліталося з його власним. Відчуття сили, що огортала його, було майже нестерпним у своїй інтенсивності. Еріон знав, що Моракс не підозрює про справжню природу цього артефакта. Для нього це лише здобич, трофей, інструмент для досягнення влади. Але тепер, коли клинок лежав у руках Еріона, він розумів: ця зброя має свою волю, і, здається, саме вона обрала його своїм господарем.

Глава 4. Повернення до храму.

Еріон відійшов від стіни, намагаючись осмислити побачене. Дивлячись на клинок у своїх руках, він наважився звернутися до нього по імені, яке було вирізьблене на стінах храму. "Тінеріз," — промовив він, відчуваючи, як слово резонує в його душі. І одразу ж сталося щось дивовижне: меч у його руках ніби ожив. Темне лезо затремтіло, видаючи приглушене гудіння, а його руків’я ледь-ледь нагрілося, ніби відгукуючись на голос Еріона. Проте слова, які звучали в його голові, залишалися незрозумілими, злитими в моторошний шепіт. Еріон відчув раптовий імпульс — знання, яке, здавалося, з’явилося нізвідки: для того, щоб він зміг зрозуміти Тінеріз, потрібен був зв’язок, договір, запечатаний кров’ю. Він здригнувся від цієї думки, але одночасно відчув сильне бажання пізнати силу меча, відчути його наміри. Погляд його зупинився на гострому лезі, і здавалося, що сам Тінеріз чекає цього ритуалу. З важким подихом Еріон поклав палець на край леза і легенько натиснув, відчувши, як лезо легко розсікає шкіру. Краплі крові збігли по лезу, і меч увібрав їх, мов губка. Раптом він відчув, як світ навколо змінюється. Шепіт більше не був незрозумілим — він став чітким і відчутним. Голос, глибокий і твердий, пролунав у його свідомості:

           "Еріоне," — вимовив Тінеріз, і це ім'я звучало з такою владою, ніби меч знав його краще, ніж він знав себе. "Твоя кров тепер сплелася з моєю сутністю, і ти — мій володар. Але не думай, що це тільки твій вибір. Як і всі до тебе, ти був обраний… але не випадково." Еріон вдихнув глибше, відчуваючи, як його серце гупає в грудях.

Глава 5. Заслужена перерва.

Той перший злочин став початком. Він більше не міг зупинитися. Спершу це були дрібні крадіжки, але з часом його майстерність зросла. Він полював на тих, хто вважав себе недосяжним: купців, лихварів, навіть охоронців. Кожна нова крадіжка приносила йому не лише гроші, а й дивне відчуття справедливості. Він не просто виживав, він протистояв системі, яка пригнічувала таких, як він.

Та сьогодні, сидячи в темному куточку таверни, Еріон не міг позбутися думки, що весь його шлях привів його до цього моменту — до Клинка Ночі. Він пройшов довгий шлях від голодного хлопчиська до майстра крадіжки. Але тепер, тримаючи артефакт, який сам обрав його, він відчував, що не контролює свою долю.

"Що ж, Еріоне," — тихо промовив він до себе, його голос загубився серед гомону таверни, що доносився, як віддалений шум хвиль. "Усе, що ти хотів, це трохи золота… а тепер маєш те, про що інші тільки мріють."

І бонусом одне з наявних зображень Еріона: