Моя У Подарунок! — Завершена ЕмоцІйна Книга!!!

Миру всім, сонечка!!!

Хочу звернути вашу увагу на завершену історію кохання Еміра та Влади. "Моя у подарунок" — це справді насичена емоціями книга.  Тут хвилювання, емоції, відчай. Тут гаряче, трепетно та бентежно. 

Уривок.

... Набравши повні легені повітря видихаю, й вказуючи поглядом на теку, цікавлюся.

— Що в теці.

— Інфа на малу.

— Щось цікаве?

Макс важко видихає. З секунду відверто дивиться мені в очі, і здавлено фиркає.

— Ворогу не побажаєш? Це тільки те, що мені вдалося накопати. Можу тільки уявити скільки їй всього довелося пережити, знаючи яке падло її дядечко.

Я з недовірою відкриваю теку. Пробігаюся по біографії Влади очима, і дізнаюся, що вона повністю осиротіла у дванадцять. Пережила дві операції, одну на апендицит, іншу на серце, ще за життя батьків.

Я нервово ковтаю. Відраза до себе та до Валевського лише зростає.

Розумію, маю поводитися з нею ніжно. Але й дуже поступатися їй не можна. Вона дуже смілива, і це подобається мені.

Перевертаю аркуш, і дізнаюся, що школу дівчина закінчила на відмінно. І зараз в університеті одна з найкращих.

Стосунків у неї по суті не було. Вірних подруг немає. Влада не відвідує жодних нічних клубів, чи будь-яких розважальних закладів.

Вона ж по суті янгол, а я її полуничкою назвав.

Знову важко видихаю. На душі паршиво. Почуваюся паскудою, стосовно цього дівчиська.

— Що ти з нею робити будеш?

Відриваюся на голос Максима, який стоїть у великому вікні. Залипнувши в паперах, я навіть не помітив, як він перейшов до вікна.

— Не знаю! — відмахуюся, і кинувши теку на стіл, теж підіймаюся.

Зупиняюся біля Максима, і бачу малу. Яка обнявши себе руками, стоїть на краю басейна. Поруч стоїть велика чашка.

Я весь напружуюся. Чомусь хочеться піти до неї. Просто впасти на коліна та попросити вибачення, за свою різкість. Знаю, що поки робити цього не буду. Я ще не вирішив як бути з цим милим янголом.

Я вважав її, геть іншою. З її зухвалості зробив висновки, що вона розбещене гламурне стерво, а виявляється це не так. Її зухвалість це була лиш захисна реакція.

— Еміре, вона ж дитина в порівнянні з тобою?!! — напружено нагадує Максим.

— Між нами чотирнадцять років різниці, — сухо відмахуюся.

— Це багато!

— Нормально! — фиркаю я.

— Невже візьмеш за дружину? — з недовірою цікавиться Максим, перевівши погляд на мене.

— Вона дісталася мені незаймана. Виходить, мені дістався діамант. І тепер я повинен взяти її за дружину. Вона ж і так моя. — прикипаю до красивої худорлявої фігурки, й зітхнувши чесно зізнаюся. — Принаймні поки точно не відпущу. Куди вона піде? — переводжу погляд на підлеглого і холодно висловлююся. — До свого дядька виродка?!!

— Він справді виродок. — шипить Макс. — Валера продав всю нерухомість малої, і відтиснув у неї батьків бізнес, а тепер, аби не плуталася під ногами та не робила кіпішу, подарував тобі. — чоловік перехоплює подих та додає. — Я навіть сумнівів не маю, що кошти у тебе він навмисно позичив...

Книга на вечір тут...

Приємних емоцій від читання!!!