Вітаю, сонечка!!!

Всім, мирного та вдалого початку тижня!!

Сьогодні книга, "Недопопелюшка", надійшла у продаж. Спасибі всім хто підтримував та підтримуватиме цих шалених героїв та мене!!!

Події у книзі лише набирають обертів. Градус інтриги, між Яном та Зоряною тільки зростає, а окрім цього, на них іще чекає немало випробувань.

Уривок.

Щиро сподіваюся, що на сьогодні усі мої пригоди закінчаться. Зараз мрію, про гарячий душ та прохолодне ліжко, бо якщо чесно, в костюмі трохи душно.

Поспіхом доходжу до під’їзду, і буквально прошмигую у середину. Зачинивши двері, з полегшенням видихаю. Ніхто не спіймав, от і чудово.

Піднявшись ліфтом на свій поверх, спокійно відмикаю двері свого помешкання, і увійшовши замикаю всі замки.

— Нарешті я вдома! — шепочу з насолодою.

Кидаю пакети й сумочку, та увімкнувши світло лише у прихожій, починаю на ходу роздягатися, адже нестерпно хочу в душ.

За секунди я вже у кабінці. Вставши під струмені води розслабляюся. Нарешті кайфую. Хоча мої думки все ж повертаються до Стариха.

Дивно, що він не шукав мене. А може просто зрозумів, що я йому не потрібна. А можливо помирився з Беллою. Це було б найкраще...

Зітхаю, адже це обман. Відчуваю дику ревність, і дивуюся собі. А я б не мала відчувати до цього чоловіка нічого. Взагалі нічого. Та моє серце чомусь дивно б’ється, при згадці про цього чоловіка.

Я повинна собі заборонити думати про Стариха. Я ж для нього не більше ніж іграшка. Він награється мною, а потім викине зі свого життя, так, як Лєнку та оту свою Беллу.

Вимившись, покидаю душову кабінку. Витираю голову рушником, і не сушу волосся, просто замотую на голові той же рушник. Ще один замотую на вологе тіло, і взувши капці покидаю ванну кімнату.

 Потрібно хоч щось на себе накинути, бо в рушниках не зручно. Вмикаю світло у своїй невеличкій вітальні, і пищу від того, що до мене спиною, біля вікна стоїть якийсь чоловік. Часто кліпаю, прихилившись до стіни, бо аж тремчу від страху. Ще раз кліпнувши розумію, що це мені не примарилося, це справді людина. Коли ж проходить кілька секунд розумію, що це Старих. Нервово ковтаю, і не можу второпати, як він сюди потрапив.

Ян повільно обертається, й з невдоволеною гримасою суне на мене.

— Чого ти кричиш, наче ошпарена? Пів будинку вже, мабуть, розбудила?!!

Я знову нервово ковтаю, і відхилившись від стіни починаю задкувати, ошелешено цікавлячись.

— Що ви тут робите?

— На тебе чекаю!

Продовження тут...

Приємного читання!!!