Сьогодні стартувала моя нова історія - зимова, сніжна, некваплива. Дуже дорогоцінна для мене. Історія про місце в світі і його пошук, про почуття і зв'язки між людьми, про випробування і вибір шляху.  Моторошна казка, просякнута любов'ю і надією, жагою до життя. Сподіваюся, ви так само проживете її разом зі мною і героїнею. 

Дім для Пенсі

 
Пенсі — вправна мисливиця на дивності. Але навіть таким мисливцям потрібно десь відпочивати від нескінченної зими і готуватися до нового сезону полювання. Пенсі мріє жити в дерев'яному будинку з гладеньких запашних колод, з високим ґанком і чистими — медового кольору — підлогою та стінами. Їй хочеться грітися в негоду біля каміна, вдихаючи аромат вишневого дерева і сухих трав, і читати книжку, лежачи на м'якій шкурі. Аби заробити грошей, вона береться за небезпечне завдання і вирушає до Чорного лісу по відерс — легендарну дивність, яку ніхто не бачив уже кілька поколінь. Так починається ця історія.

Історія приймає участь у зимовому флешмобі авторів, тег «зимові історії». Про цей флешмоб я ще розкажу у наступному блозі.

А тепер щодо новин.

Я маю вибачитися перед вами, мої читачі, за довге мовчання. Обіцянки треба виконувати. Тож я помірно крокую в той бік. Чому помірно... Бо на жаль, це літо закінчилося для мене сильнійшим вигоранням і погіршенням психологічного стану. Я знаю, що зараз багато хто з нас не в найкращему стані за різних причин і обставин. Що це не дивина. Що треба взяти себе в руки, не киснути, зібратися до купи, але... інколи це неможливо без допомоги.

Прошу вас, будь ласка, подбайте про своє ментальне здоров'я! 

Все почалося з того, що мені просто перестало вистачати сил. Спочатку сонливість, потім апатія, небажання довго засинати або навпаки я впадала в сон буквально одразу після роботи. Було повне розуміння, що відбувається, і разом з тим безсилля. Була ненависть до себе, що я не можу себе змусити щось зробити. Розпач, що я не можу виконувати обіцянки, не можу навіть відповісти на повідомлення. Це буквально фізична неможливість щось почати, зацикленність, втрата цікавость до будь-чого. В голові крутились якість невизначені думки, добре, що поряд зі мною були розуміючі люди.

Насправді, я вже знала, що ні до чого доброго то не призведе, бо того року мала подібний випадок, але мені за кілька місяців тоді вдалося знову відновитися. Але цього разу чи то пізно було, чи то ліки не подіяли так само, чи то винуваті ще деякі мої особливості психіки, но сталося не як гадалося. Одужання зайняло занадто багато часу, від ліків були побочки, і я досі не можу сказати, що зі мною все гаразд. Але я хоча б трохи відновила активність, почала чимось цікавитися, навіть потроху пройшла курс з ші, тобто стала сприймати інформацію.

Тож я прошу вибачення за всі затримки. Прошу розуміння, бо навіть цей блог мені дається не так просто, як могло б бути. І, будь ласка, якщо є змога звісно, будьте уважнішими до вашого психологічного стану. Бажаю всім здоров'я і перемоги. Дякую за увагу, дякую за очікування.

Щиро ваша, Анна Лерой