"ДИКИЙ ТА НАСТАВНИК"

"Прокидаюся вранці та перш за все йду в душ. Ітон завбачливо вже змився на заняття, а я по-звірячому хочу їсти. Піти до їдальні чи спочатку знайти Дарію та уточнити, що мені можна?

Вирушаю в лікарське крило, шукаючи декана. Щоб скоротити собі шлях, проходжу через головний навчальний корпус, і (Боги не налаштовані полегшити мені життя) зустрічаю Ельвіру. Мимоволі застогнавши, намагаюся злитися з навколишнім оточенням, але, на жаль, я не володію навичками мімікрії, й Ельвіра, помітивши мене, уже мчить назустріч із криком:

– Я вб’ю тебе, Остере! Спочатку ти одружишся зі мною, а потім я тебе вб’ю!

Можливо, я і не дуже добре маскуюся, але бігаю чудово! Включаю всі свої можливості та на максимальній швидкості мчуся до виходу з будівлі, але дорогою випадково натикаюся на містера Гроумеля, і тут мене, як блискавкою пронизує! Про всяк випадок пригальмовую і чекаю появи моєї переслідувачки.

Сумніву немає! Гроумель та Ельвіра – Істинні! Оце сюрприз! А якщо… Чи можу я пропустити таку можливість? Поєднати узами Істинності педанта Гроумеля і навіжену Ельвіру! Ось це буде ударом по самолюбству Стакса. Та й моєму братику урок. Не все завжди відбувається так, як він хоче!

«Випадково» зачіпаю Ельвіру, що підбігла, плечем, дівчина спотикається, і, за інерцією пролітаючи кілька метрів, падає в дбайливо підставлені обійми викладача етикету.

Момент, коли ініціалізувалася їхня Істинність, не вловити було неможливо!

І не тільки я став свідком тріумфу містера Гроумеля та розпачу Ельвіри! Навколишні навперебій кинулися вітати Пару, що утворилася, і навіть я відважив уклін із милою та трохи єхидною посмішкою.

Мінус одна проблема!

Потираю руки від задоволення, світ явно стає до мене добрішим, фарби дня – усе яскравішими, а в глибині тріумфуючої душі звучить музика."

"Віддай мені свій біль" zeMVfk1T

Остер та Ітон... Чорний та примарний...