Зовсім скоро стартує гаряче, зухвале та дуже емоційне продовження книжки, яка Вам встигла сподобатися "Провчу тебе". Новинка має назву - "Хапай або втікай". Тож зараз всі хто ще не читав першу частину мають змогу прочитати. А хто вже ознайомився, пробігти оченятами зміст, щоб орієнтуватися в продовжені, якщо вже підзабули, бо більшість героїв залишилися тими ж самими.

     Підкидаю Вам невеликий ознайомлюючий шматочок. Підпишіться на мене хто ще цього не зробив, щоб не прогавити початок публікації.

      Особисто для мене, повідомте у коменті хто чекатиме на новинку, і в який час ліпше робити викладку нових глав. Оскільки зараз не гавлю дарма час, а активно займаюся написанням новеньких глав, тож, оновлення виходитимуть вчасно, варто лише зазначити зручний для Вас час в голосуванні цього блогу.

      Чекаю на Ваше обговорення та підтримку. Ловіть для початку анотацію, шматочок самої історії та трішки візуалізації.

     АНОТАЦІЯ

Хто я? Я Габбі… Бридка родичка моєї пречудової звідної сестри. Погана донька  — чорна вівця. Не гідна бути нареченою, коханою… І ось я змушена відіграти цю “партію” знову, адже мене запросили на сімейне свято, яке відбудеться на о. Корфу. Не просто свято  — весілля! От тільки саме тут чекає на мене чергове випробування, адже здається всі друзяки чоловіка моєї сестри побилися об заклад, хто швидше затягне мене у ліжко! А це вже дзуськи! Спочатку наздоженіть…!

Глава 10.

…

Відчуваю, як повільно кров починає приливати до обличчя.

“Що… Що він збирається зробити?”,  — подумки напружилась, бо Адріан почав скорочувати відстань між нами, нахиляючись все ближче і ближче до моїх губ. 

“Ні -ні… не треба!”

Та замість поцілунку він наблизився губами до мого вушка і прошепотів: “Я цілуюся значно краще!”

“Що? Чи не занадто самовпевнена заява? Вирішив, що з цікавості забажаю перевірити? Оце вже точно “ні”!”

 — Звідки знаєш?  — запитую з викликом, примруживши очі. Мої губи розтягуються в посмішці.  — Сам перевіряв?

 — Подружки Тео розповідали!  — зухвало промовляє, пильно спостерігаючи за моєю реакцією. 

 — Нахабно збрехали!  — відповідаю, сама не знаю навіщо, може тому, що захотілося осадити його самовпевненість і самозакоханість.  — Напевно, хотіли тебе потішити!  — додаю.

 — Хочеш перевірити?  — облизує губи, і знову цей погляд з викликом.

        “На що він розраховує?”

 — Не полюбляю коли мене силують до чогось! Одного досвіду на сьогодні в повній мірі досить!  — зупиняюсь, благо повільний трек  закінчився.

 — Дякую за танок, але я маю відшукати в натовпі сестру.  — намагаюся знайти причину, щоб уникнути подальшої розмови.

Та до Лівії дійти я не встигла, бо мій шлях перегородила “пані у гіпсі”.

 — Дарма Тео відірвав етикетку з твоєї сукні, ще змогла б здати її назад та повернути кошти.  — уїдливо почала вона.

 — Сподобалась?  — цікавлюся, вигинаючи бровки та трішки піднімаючи догори підборіддя.  — Отже точно варто залишити сукню собі. 

        “Мені здалося, чи Ло почала шипіти? Її там у лісі на гірськолижному схилі скажені вовки покусали?”

Та за мить, вона робить крок уперед на своїх вилицях. Одна з палиць міцно стає на край моєї сукні, я від цього сіпаюся в один бік, Лорена зі злісною посмішкою на вустах, тягне в інший. 

Не зважаючи на музичний супровід, я чітко почула звук тканини, яка рветься по шву. 

 — Ой! Я така незграбна.  — вдає святу невинність Лорена.

 — Це вже точно!  — гримаю у відповідь, хапаючи сукню руками.

“Не поцуралася навіть такому методу, хоч ненадовго позбутися мене на цій вечірці.”

Чекаю на Ваші враження в коментах!