Усім привіт! Хочу познайомити вас зі своєю новинкою:

Зрадниця! Єдина. Кохана.

Анотація: Я знала, на що йшла, коли влаштовувалася шпигуном у ресторан «АнтиАристократ». Я розуміла, що могла будь-якої миті бути спійманою за руку через свідомий злочин. Я усвідомлювала, якою згубною для серця буде зустріч віч-на-віч із моїм першим коханням - власником ресторану.
Я виглядала зрадницею в очах Марка Зельмана. Злодійкою й інформаторкою їхнього найлютішого конкурента по бізнесу. Рискаючою змією, що отруювала життя Зельману.
Але Марк ще не знав, що найбільша зрада щодо нього щодня з посмішкою зустрічала мене вдома. Та й чи дізнається, якщо не пам'ятає ту фатальну ніч, що ми провели разом?

Уривок:

Марк розірвав той крихітний крок між нами і, схопивши мене за талію, різко притиснув до себе. А потім заткнув рот поцілунком.

Розгубилася, але миттю потонула в тій лаві почуттів, що звалилася мені раптом на голову. Коли я встигла розкрити рот так широко, що Марк нахабно торкнувся мого язика своїм? Але після все й понеслося... Пристрасть не можна було утримувати довго в клітці, рано чи пізно вона б вибралася.

Я притулилася до чоловіка і з жадібністю відповідала на поцілунок, бо розумні думки покинули дурну голову. Та й надихнулася тим, як палко напирав Марк, як відчайдушно схоплювався зі мною язиком, ніби в дикому танці.

Женя та її розмова відійшла на задній план. Я повністю притулилася до Марка і тихо стогнала йому в губи, а він з жадібністю ковтав кожен мій схлип. Чим і глушив його. Боже, та ні в якому сні, ні в жодній фантазії я не могла собі уявити, що поцілунок із Марком у прямому сенсі виб'є міцний ґрунт під ногами. Коліна підгиналися, тож я чіплялася за Зельмана, як за рятувальне коло посеред океану.

Напевно, я б і не схаменулася, якби не грюкнули двері складу. Женя пішла...

Проте Марк не поспішав відсторонюватися, відлип лише заради того, щоб губами пройтися по жилці на шиї, що билась у шаленому ритмі.

Але зуміла вчасно зупинити себе. Побачила перед затуманеним пристрастю поглядом дружину Марка і його сина. Ось тоді весь мій запал і стух.

Відштовхнула нахабу від себе, але стрималася, бо долоня так і тягнулася до щоки. Ну й тому, що теж гарна. Теж винна! Навіщо відповідала йому, та ще й з такою готовністю?

Ми обидва мовчали, але треба було щось сказати. Якось розірвати цю дурну незручність. І тут як подарунок долі, я згадала про Женю.

- Я ж казала, що не навмисно облила того... - не договорила і жахнулася: - прокурора?