Охоронець мого серця. Незабаром фінал
Вітаю, любі читачі!
Історія Ніни та Матвія добігає кінця, і вже в середу - 20.11 буде опубліковано останній, завершальний розділ історії.
А якщо ви ще не читали цю історію, то запрошую у гості - Охоронець мого серця
Анотація
Розчарувавшись в “довго та щасливо”, Ніна закриває своє серденько для романтичних утіх й зосереджується на розвитку власного бізнесу. Тихе розмірене життя, любі клієнти, подруга поруч та маленька непосидюча похресниця — все, що нині робить її щасливою. Більшого й годі бажати. Але ж, як відомо, кохання не питає дозволу, коли вривається ураганом в чиєсь серце, і Ніні доведеться вибирати — довіритися та стати коханою, чи назавжди покоритися власним страхам.
Смачний кусь)
— Дякую, що підвіз. І за те, що був поруч у скрутний момент.
Вона усміхнулася несміливо та прикусила кутик нижньої губи. Матвій саме припаркував авто та заглушивши двигун, повернув голову у бік Ніни. Проникливий погляд чорних очей змусив її зашарітися та відвести очі.
— Я зробив те, що кожен справжній чоловік мав би зробити. — промовив Матвій, беручи долоню Ніни у свою руку. Це змусило її повернути голову й знову глянути чоловікові у вічі. Від хвилювання у неї тремтіла душа. — І те, що сам хотів.
Він усміхнувся кутиками м'ясистих губ, а тоді, потягнув Ніну на себе та поцілував. Палко та шалено. Її серденько аж підскочило в грудині й застукотіло гучніше будь-яких фанфар.
— Ввечері побачимося. — промовив, відпускаючи Ніну. Хоча їй зовсім не хотілося цього. Її так закрутило в цьому танці пристрасті, що вона ладна була просидіти в авто Матвія хоч до ранку, закинувши роботу та нагальні справи. — Ввечері? — перепитала, відмикаючи пасок безпеки.
— Звісно. Я тебе привіз на роботу, я й заберу.
— Ааа…
— А потім ми повечеряємо в ресторані.
У Ніни мало не зірвалося з язика “це побачення?”, та вона вчасно себе зупинила. Адже це може бути й дружня вечеря, або ж просто вечеря, аби не їсти самому. Або ж… Здавалося, що від хвилювання у неї голова йшла обертом, а свідомість підкидала найбільш абсурдні причини, тільки б не визнавати правду. Вона таки влипла!
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКласна книга. Рекомендую. Читаю з насолодою. Дякую автору за історію.
Наталка Сеник, Щиро дякую, Наталко) Радію, що книга припала вам до душі)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати