Історія кохання, Андрія та Анастасії-Валерії.

Вітаю, любі!!!

Дуже сподіваюся, що усі ви в безпеці і у вас все добре.

Пропоную вашій увазі історію, Андрія та Анастасії-Валерії. Ці герої з роману, "Крила рудого Янгола". Тут на вас чекають: перше кохання; розлука; фатальна зустріч через роки; чималі випробування; круті повороти долі та справжнє кохання, яке здатне здолати все.

Уривок.

Після вечері Андрій з донькою, ще з добру годину спілкувалися у вітальні перед телевізором. Коли ж Діана почала клювати носом, батько провів її до кімнати зі сарказмом запитавши.

— Може казочку на ніч?

Діана на пів сховавшись за дверима своєї спальні, розпливлася у посмішці, й замріяно кинула.

— Лише у тому випадку, якщо казка про принца на білому коні.

Андрій хмикнув, зловивши себе на думці, що донька вже майже виросла. Заглянув їй в очі й лагідно прошепотів.

— На добраніч, принцесо. Нехай принц на білому коні прийде до тебе уві сні. — Чоловік примружившись з інтригою запитав. — Чи може принц уже є?

Діана сором’язливо опустила очі й тихо зізналася.

— Не те щоб принц, але хороший друг, — є.

— Та-а-ак, принцесо. — Протягнув з посмішкою чоловік. — А з цього місця попрошу детальніше.

— Тату, ми лише друзі. — Засоромилася Діана.

Андрій хмикнув замислившись. — Друзі. — Це слово повернуло його у юнацькі роки. В той час коли він ще жив із матір’ю у передмісті Києва, в одному зі спальних районів. Йому тоді дев’ятнадцять було. До сусідки у гості приїжджала дівчинка, які лише дванадцять виповнилося. Він одразу звернув увагу, на це розумне та надто розвинене для свого віку дівча. З самого початку вони були радше ворогами ніж друзями, але згодом ситуація змінилася. Вони стали друзями, хоча вже тоді Андрій розумів, що закохався не на жарт, у це дівча. Їхня дружба тривала не довго, всього одне літо, а далі армія і...

— Тату! — Покликала донька.

Андрій наче отямився і глянувши на неї запитав.

— Тож як звати твого друга?

— Андрій. — У пів тону відповіла Діана і зацікавлено запитала. — Тату, про, що ти щойно думав?

Батько посміхнувся і чесно промовив.

— Я не думав, а свою юність пригадував.

Діана посміхнувшись, примружилася. Підійшла і поцілувавши батька в щоку запитала.

— Цікаво, що ж там у тебе в юності було, що твоїх очах з’явився блиск?

— Не зараз, маленька, колись іншим разом. Та знай, у мене як у тебе теж друзі дівчата були.

— Знаєш, тату, — це цікавіше за будь-яку казку.

— І я обов’язково, колись тобі цю казку розповім, але на все свій час, красуне. На добраніч!

— На добраніч! — Прошепотіла донька й сховалася за дверима своєї спальні.

Андрій ще деякий час продовжував стояти навпроти дверей дитячої. Спати не хотілося, дратувало усе, а особливо поведінка Вікторії, яка вже вкотре зчинивши скандал на пустому місці, втікала з дому проти ночі. Те як вона виходила з дому, напружувало, скидалося, що йде на побачення, а не втікає від усіх, образившись.

Від квітня вона змінилася до невпізнанності. Дружина нічого не пояснювала, дратувалася, безпричинно ображалася, постійно звинувачувала усіх і у всьому. Як це все розуміти? Андрій вже не одноразово намагався поговорити з дружиною, та вона або відмовчувалася, або з агресією накидалася на нього, закочуючи істерику. Звинувачувала чоловіка як не у зраді, то в тому, що він не кохає її.

Андрій подався в низ, а звідти у свій кабінет, потрібно хоч трохи зняти нервову напругу. Взявши з бару віскі наповнив ним келих, присів з ним на розкішний диван з білої шкіри.

Зробив ковток алкоголю, занурився у спогади своєї юності. Пригадував світловолосу дівчинку, яку знав два роки. Хоч вона була ще дитина, вже тоді він зрозумів, що закохався, та на жаль зрозумів це пізно. Знав Андрій цю малу шибайголову з дванадцяти років. Вона приїжджала до їхньої сусідки. Дівчата на чолі з нею, не одноразово робили їм старшим хлопцям усілякі каверзи. При симпатії до цієї малої, з Андрієм вони ворогували. Подружилися літом перед призовом до армії, і якось так несподівано, не по-людськи розійшлися. Здавалося все було добре, ще ввечері бачилися, а на ранок вона не сказавши ні слова, поїхала до себе додому в Одесу. В його житті теж настали не найкращі часи. Андрій намагався знайти свою утікачку, та все марно. Координат вона не залишила, а сусідка на відріз відмовилася, будь-що повідомляти.

Продовження тут...

Приємного читання.