...Нарешті двері відчинились і я побачила Максима. На ньому темно-синій костюм, біла сорочка, шевелюра розлітається на вітрі. І чорт забирай, я підвожуся з лавки і застигаю на місці, не в силах зробити навіть крок. А моє серце вискакує, падає на підлогу і котиться прямо до його черевиків.
Я так давно його не бачила, емоції переповнюють і я починаю плакати. Як же я за ним сумую. Як же я його кохаю.
Він іде, вже здалеку помітивши мене. Швидко наближається до мене, жоден м’яз здається не здригнувся у нього. Його гострий погляд пронизує мене наскрізь.
Я, неначе дурепа, стою і не можу ворухнутись. Сльози течуть. В середині пеком все пече.
Він вже майже зрівнявся зі мною, насупив брови, але зупинився.
- Андрієнко, що це ви тут робите? Вирішили назад повернутись? Вимушений вас розчарувати, ваше місце вже зайняте. – натягнута посмішка з’явилась на його красивому обличчі, а оцінюючий погляд пробіг по мені, від чого аж зніяковіла і опустила заплакані очі.
Він не йшов, а продовжував нахабно розглядати мене і єхидно посміхатись.
Я почувалася жахливо, боялася не зомліти...
Якщо сподобався роман - тисніть вподобайку та "Відстежувати автора", щоб не пропустити нові розділи та книги!
Ваша Тіна Волф :-)
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати