За моєю спиною у відображенні вікна раптом помічаю чоловічий силует, мимоволі здригаюся і повертаюся. Охоронець... Вадим... Стоїть, заклавши великі пальці в кишені штанів. Я начебто нічого не порушила. Мені треба повернутися до подруг, іду у напрямку до залу, але він синхронно робить крок на зустріч. Потім ще й ще. Зупиняється так близько, що хочеться позадкувати, але простір тут вузький, відступати нікуди. Хіба тільки ліфт або сходи вниз. Я змушена лишитися на місці. Мовчу і він не поспішає говорити. Погляд немиготливий, прямий, завжди в очі. Знову ці очі... Вони в нього такі великі, звабливо темні, магніти. Притягують потужно і якимись неймовірними ультраструмами проникають у самі глибини моєї душі. Вони як гріх, що враз став живим, як важка спокуса. Хіба в чоловіка можуть бути такі очі? Такий погляд? Їх треба заборонити на законодавчому рівні. Ковтаю і безшумно видихаю.

- Йому дзвонила? 

https://booknet.ua/book/poclunok-pochinatsya-z-ochei-b430343

Сьогодні наступна глава книги, буде гаряче та боляче!