Добрий ранок, любі маніяки. Продовження історії «Роуз» буде опівночі. Як гадаєте, чи має право жертва на помсту? На рівноцінну помсту, яку не дає нам закон. Щось вагоміше ніж два роки життя за безліч років, які мала прожити вбита людина. Сподіваюся, одного дня усі жертви відчують полегшення. А поки... сподіваюся, вам сподобається трохи справедливості в цій книзі.
 

— Як все пройшло? 

— Я пройшла відбір, — вичавила з себе, переводячи погляд на білі троянди. — Завтра буде перше тренування. Постараюся дізнатись якомога більше, щоб швидше...

— У тебе є весь час цього світу, Роуз. Пам'ятаєш...? — спитала вона, вдихаючи в слухавку повітря. — Деякі речі потребують витримки та холодного розуму. Не спіши, люба. 

— Минуло дев'ятнадцять років, Джил. Мені здається, я достатньо чекала, щоб повернутися у це місце. В мене холодний розум. 

— І тому в тебе тремтить зараз голос?

А якщо вам не хочеться читати про помсту, запрошую вас в закінчену книгу про кохання. «Мій ректор — гусь» в продажі. Дякую за підтримку.

Подарунки в Телеграм