Мирної ночі, сонечка!!!

Вчора казала вам, що оновлення будуть через день, але сьогодня не змогла втриматися, і порушила обіцянку. Тому новий розділ, уже чекає на вас.

Уривок.

Я ж збираючи речі, трохи заспокоююся. Не кличу покоївку, не хочу потім зайвих пліток.

Хоча образа на всіх осіла важким тягарем на душі. Продовжую збирати все необхідне. Коли валіза та дві дорожніх сумки повні, беру сміттєві мішки, та допаковую в них все, що залишилося. Виявляється, мої пожитки надто скромні. Зрештою весь мій світ, це і була моя спальня. Я багато гардероба залишила, лише тому, що ці речі вже не модні, і зрештою куди я в них тепер ходити буду...

А куди я піду з усіма цими речами? Мені ж нікуди йти?!!

Раптом питаю сама себе.

Паніка буквально паралізує мене, але в голові спливають слова прабабусі. А за ними і яскравий спогад в голові. Як прабабуся Люба, передає мені ключі від свого будинку, у недобудованому кварталі.

— Тримай, моя мила, це тобі, — ключі від мого будинку. Цей будинок дарую тобі на щастя! Документи я вже нотаріально оформила, вони у сейфі Григорія. — я досі пам’ятаю, як бабуся важко зітхала. Вложивши в мою долоню в’язку ключів, міцно стиснула мою руку, та з вологою в очах додала. — Я була в цьому будинку щасливою, і ти будеш...

Будинок на щастя...

Приємного читання! ❤️